Розділ 2

- Пін?! – скільки років минуло, а чомусь навіть думки не виникло про те, щоб звернутися до знайомої на ім’я. Оце так зустріч! От кого-кого, а її точно не очікував зустріти у ресторані Кості. Все ж друг був тоді сильно злий на свою колишню, коли вона пішла.

- А ти, як я подивлюся, все такий же ввічливий, як і в універі, - скривила свого маленького носика дівчина. Швидко кивнула офіціантці, відпускаючи дівчинку, взяла до рук величезну теку з меню й притисла до себе, ніби будуючи між ними стіну. Ха! Є речі, які не змінюються навіть через роки. Пін така Пін…

- Від тебе я теж щось навіть банального «привіт» не почув, - перекинув в іншу руку шолом, і ковзнув поглядом по Насті. Роки минули, а вона наче весь цей час пробула у кріогенній камері. Але, направду, цей її стиль він пізнав би з-поміж інших і бувши старезним дідуганом.

Якщо всі його знайомі дівчата постійно ганялися за новими трендами та модними луками, то Пін, здається, зависла у минулому. Скільки він себе пам’ятав – вона завжди обирала речі у стилі «ретро». Причому чітко 1950-ті роки в США. Так-так, ті самі, де були популярні високі зачіски, сукні-тюльпани та все супер-жіночне. Хоча, чого вже приховувати – вміла дівчина обирати й класний повсякденний стиль, коли вдягала картаті сорочки, джинси з високою талією та яскраві хустинки на голову, котрі зав’язувала замість стрічок. У своєму вбранні Настя нагадувала йому пін-ап дівчат, котрі заполонили буквально всі грайливі плакати в той час. Жартома назвав її «Пін», але якимось чином це прізвисько перекрутилося в її голові й асоціювалося з Пінкі Пай. Як з еротичної мрії будь-якого чоловіка могла вийти рожева поні з дитячого мультика – питання з тисячма зірочками, на яке Ден вже й не намагався знайти відповіді. Для чого, якщо його слова все одно були б використані проти нього ж? Ще б пак – в нього ж почесне місце найбільшого бовдура в її житті, бо ж саме після його слів весь універ став її так називати. Студенти могли не знати Анастасію Дьоміну, але Пін знав кожен. Її це бісило, але Денис лише тішився цій реакції.

- Вибач, я дійсно забула про ввічливість. Привіт, Денисе, як ти? Сподіваюся, ненадовго до нас? – солодко посміхаючись, спитала Настя.  

- Я прям відчуваю, як мене тут раді бачити, - гмикнув чоловік. – Але навіть не вмовляй, мала, сьогодні жодних посиденьок – в мене справи з Костею, - здається, смаженим таки запахло – більше ніж «Пін» вона ненавиділа лише оте «Мала».

- Його ще немає. То ж почекай деінде, - процідила крізь зуби.

- Нічого страшного, я зачекаю, - сів за найближчий стіл та ліниво розтягнувся, демонструючи, що нікуди не піде.

- Та, будь ласка, - з гучним ляском поклала меню перед ним. – Таня скоро до тебе підійде, - кинула замість прокльону. Денис провів її поглядом, і лише коли Пін сховалася у службовому приміщенні, вирішив глянути на запропоновані страви. Судячи з нахабства, вона тут точно не дівчинка на побігеньках. Цікаво, що скаже, коли зрозуміє, що він стане її начальником? Відповідь очевидна – пошле під три чорти. Камон, це ж Пін! Вона може бути скільки завгодно спокійною, стриманою та врівноваженою, але і посилатиме так само – без зайвих рухів, з детальною інструкцією та перевіривши рюкзачок, щоб точно дістався з комфортом.

Спочатку думав, що геть не голодний, але з кожною сторінкою слинки стікали все нижче, то ж не витримав і замовив собі салат та паніні. Не надто складно, але ситно. Та й розправитися з усім цим зможе швидко – хотілося вірити, що Костя не забув про їхню домовленість. В нього немає часу грати у ці ігри із заграваннями, і посада з пристойною офіційною зарплатнею ой як потрібна.

Дівчинка, що принесла замовлення, була чудовою, мохіто – просто божественним, а ось все інше підкачало. Хоча, може то він на їжі Катерини Сергіївни став такий вибагливий?

«Цікаво, вони ті відгуки про «неймовірну кухню» самі накрутили, чи то якість збочені відвідувачі були?» - подумав Денис, відставляючи від себе тарілки.

Ледь чутний дзенькіт повідомив про прихід чергового гостя.

- Настю, сьогодні до мене може прийти відвідувач – проведи його до мого кабінету одразу ж, а поки принеси каву, - кинув Костя, навіть не зупиняючись.

- Якщо ти про Дениса, то він вже чекає на тебе, - холодно повідомила Пін. О, схоже, між ними все ж не все так класно, як він спочатку подумав. Не чекаючи запрошення, Денис підвівся й попрямував до стійки адміністратора. Судячи з погляду Кості – той був не надто задоволений його появою, але діватися нікуди – сам запропонував. Щось неприємно тягло всередині, наче йому от-от мали відмовити. Ну да, чого ще очікувати, якщо друг навіть сказав «може прийти», то ж не сильно вірив у зустріч.

- Не вірю своїм очам! Ти навіть не спізнився, - в наступну мить вираз обличчя Кості змінився, і він радо обійняв друга.

- Залишив цю почесну місію тобі.

- 1:1, - посміхнувся чоловік, і повернувся знову до Насті. – Тоді нам дві кави. Чи, може, - звернувся до Дениса: - хочеш чогось міцнішого?

- Ні, дякую, я за кермом, - відмовився він, хоча думка пити о десятій ранку й так не здавалася привабливою.

- Тоді дві кави й щось до неї. Мої смаки ти знаєш, - сказав, і одразу ж попрямував до кабінету, кинувши Денису, щоб той йшов за ним.

Цікаво, це лише йому одному так пече спину від пронизливого погляду Пін, чи Костя теж це відчуває?