Розділ 1

«О ні-ні-ні! Тільки не сьогодні!» - подумав Денис, падаючи з ліжка. Ще б пак – аж підскочив від несподіванки, побачивши, що вже восьма година. Зазвичай він звик прокидатися значно пізніше, але цього дня довелося змінити свої плани. Точніше не так – заради глобальних планів зрадив звичці.

- Катерино Сергіївно, молю – зваріть мені каву! – вибігаючи з кімнати, крикнув чоловік. В тому, що його прохання буде виконано, навіть не сумнівався – на щастя, няня в його доньки була напрочуд доброю, чуйною та відповідальною. Не лише за Ліною наглядала, а й до нього, наче до рідного сина ставилася.

Напевно, так швидко, як цього разу, Денис ще ніколи не приймав душ та не голився. Навіть трохи познущався з власного тіла і хвилини зо дві провів під холодною водою, щоб точно не лишилося й краплини сну в очах. Щоправда, після цього зуб на зуб не попадав, але то вже дрібниці.

Знаючи себе, після ванної одразу ж попрямував до кухні – кава допоможе трохи прочистити мізки. Та й краще випити її до того, як вдягнеться, бо ж частенько проливав напій на себе. Не варто ризикувати парадно-вихідним вбранням, якщо, звісно, так можна назвати улюблену чорну футболку та випрасувані (!!!) джинси. Чого заморочуватися, якщо посада директора ресторану вже в нього в кишені? Костя чітко вчора дав зрозуміти, що йому просто потрібна особа, яка нагляне за його закладом, бо всім іншим керують дівчата-адміністратори.

Насправді це була справжня удача, що Денис вчора випадково зустрів у тому барі колишнього одногрупника. З Костею вони раніше були найкращими друзями, але потім один за одним почали накопичуватися невеличкі неприємні моменти, то ж до кінця навчання хлопці були навіть раді тому, що змушені будуть менше спілкуватися. Втім, після стількох років, вони дійсно зраділи зустрічі. За десять років занадто багато всього змінилося в житті кожного з них.

- Ліно, я пішов! – гучно крикнув Денис, і на мить завмер біля дверей. Маленьким непосидючим торнадо до нього підлетіла донька й, врізавшись, щосили обійняла за коліна.

- Ти на аботу? – скоріш стверджувала, ніж питала вона.

- Так, сонечко, на роботу, - підняв її на руку і поцілував у щічку. – Чекатимеш на мене?

- Так, - серйозно відповіла, оцінивши свої плани на день.

- Добре. Але не сумуйте тут. А я скоро повернуся, - спустив маленьку дівчинку знову на підлогу й помахав на прощання.

- Йди вже, бо точно спізнишся, - з коридору вийшла немолода жінка років п’ятдесяти. Вона була з тієї невеличкої категорії людей, що й старіти вміли гарно й цікаво. Світле волосся ніби поступово набувало сріблястого відтінку, а фігура, втративши молоду худорлявість, все ще зберігала привабливі жіночі форми. Денис бачив фотографії молодої Катерини Сергіївни, але ніколи б не сказав, що вона змінилася на гірше – просто стала іншою. Тепер тіло не було таким струнким, але натомість з’явилися плавні й м’які вигини. А в куточках очей, розташувалися «гусячі лапки», які так подобалися чоловікові. Він вже досить добре знав її, щоб бути впевненим – няня його доньки ще та сміхотунка. Саме такою він завжди хотів би бачити бабусю своєї Віталіни, але не склалося…

- Добре, дівчатка, я побіг, - наостанок кинув Денис і закрив за собою двері. Вже на сходах натягнув шкіряну куртку, хоча подумки проклинав її та всі ті бісові правила безпеки – на дворі було спекотно, то ж навіть такий одяг заважав. Проте що поробиш – ризикувати собою зараз він аж ніяк не міг.

Настя пильним поглядом оглянула свої володіння й вирішила, що все виглядає більш-менш пристойно. Хоча ні, не зовсім. Рішучим кроком білявка підійшла до одного зі столиків, прибрала звідти вазу з живими квітами та трошки потягла скатертину на себе. Відступила на крок назад, прискіпливо оцінила довжину з кожної сторони столу, й повернула вазу на місце.

Підлеглі позаочі називали її перфекціоністкою та занудою, проте вона не могла інакше. Настя чудово розуміла, що в столиці чимало крутих ресторанів на будь-який смак, то ж для того, щоб не тільки лишатися на плаву, а й мати попит у вибагливих містян, потрібно було дещо більше, ніж здатність смачно нагодувати їх. Її гості (ніколи не вульгарне «клієнти»!) завжди приходили за спілкуванням, атмосферою та затишком. Вдень зал був повен світла й сонця. Заклад називався «Provance», то ж і стилю дотримувалися відповідного – багато білого та всі відтінки фіолетового. Вони рясніли всюди – декор, стіни, та навіть оформлення меню! Рішуче все створювало враження, що гості на мить завітали до Франції. А хто ж відмовиться від маленької подорожі в обід?

Багато хто з тих, хто працював в ресторані понад рік, починали казати, що їх вже нудить від цієї тематики, одноманітності кольорів та задушливого запаху лаванди, котра в сезон прикрашала столики закладу та росла у величезних кошиках навколо літньої тераси. Проте, поклавши руку на серце, Настя могла чесно сказати – вона закохана у це місце. У все, що з ним пов’язано – колір, страви, та навіть те, як інколи доводилося власноруч прополювати кущі лаванди. Навіть спокійна музика, що лилася з колонок, дарувала особливий настрій. А коли керівництво дозволяло запросити акордеоніста…Ні, ні за що на світі не погодилася б проміняти свою роботу на щось інше.

- Діма, ти вже написав, що треба замовити? – підійшла дівчина до бару.

- Так, Настю. Дивись, це те, що в нас вже скінчилося, а ось це ще на день-два вистачить, - вказав на кілька пунктів у переліку. Прочитавши назви, дівчина не стрималася і роздратовано засопіла – все коштувало чималих грошей. І хоча з ними проблем не виникало, але Костя, чорти б його побрали, вирішив, що вони мають економити рішуче на всьому, то ж вже замінив кількох постачальників продуктів. За напої, схоже, буде окрема битва.