12.

— Ми в такі ігри не граємося, — Лічі повернув голову у бік дівчини і подивився їй просто в очі.

Дін захопливо підпер рукою підборіддя, спостерігаючи.

— Ага, — мовив він. — Це тільки тобі так пощастило. В основному, Ерн вигадує менш «чутливі» способи помститися.

— Ти хотів сказати відчутні? – уточнила Джеймі.

— Ні, — Дін усміхнувся.

Ерн мовчки витягнув з сумки—холодильника банку мінералки й відкрив її, почав жадібно пити.

— То ви надовго тут? – вирішила змінити тему дівчина.

— Напевно, так, — відповів Дін. — Останнім часом точно не намічається жодних завдань. А тут класно.

Лічі легко кивнув головою. Він знову випав з розмови. Тепер фразами перекидувалися тільки Найт і Джеймі. Остання крадькома розглядала хлопця. Дивний він. Але цікавий.

***

Ввечері Джейд, як зазвичай, прийшла поплавати. Це заняття було для неї справжнісіньким ритуалом, способ відволіктися від реальності. Сьогоднішній вечір був значно тепліший, тому дівчина мала змогу провести у воді більше часу. Вона пірнала, пропливала під водою, бавилася легкими хвилями. Вдосталь накупавшись, Джеймі вийшла на пісок і попрямувала до шезлонгу. Вона планувала ще трохи поплавати пізніше, але для її ж безпеки краще було вдягнутися й закрити татуювання.

Дівчина втомлено присіла на шезлонг. Рука сама потягнуася до смартфона, і вже за кілька секунд Джеймі гортала стрічку новин в соцмережі. Мало не через два пости траплялися фото однокласниць на відпочинку. Чомусь багато хто з мешканців рідного міста дівчини, Кенабі, у відпустку відвідував інші курорти. В основному, дуже віддалені. Хтозна, можливо таким чином всі ці люди хотіли довести щось їй?

Джейд згорнула додаток і поклала телефон у сумку. Вона вже збиралася знову піти поплавати, як побачила Лічі, що наближався просто до неї. Серце завмерло в грудях. Вони вдвох і вечір...

— Привіт, — мовив хлопець, підходячи ближче. — Ти дійсно приходиш сюди сама?

— Привіт, так, - Джеймі легко усміхнулася, це було щось новеньке.

Ерн сів на шезлонг поруч і подивився на море. Водна гладінь була спокійна й абсолютно рівна. Абсолютна протилежність тому, що вирувало у нього всередині.

— Ти якось дивно на мене дивилася сьогодні, — раптом мовив хлопець.

Джеймі підвела очі й побачила, що Ерн так само дивився не на неї, а кудись вперед.

— Не так, як в попередні дні, - продовжив він, перебираючи пальцями пісок. — Щось сталося?

— Тобто ти ще й любиш ставити незручні питання? – запитала у відповідь Джеймі.

Щоки спалахнули легким рум’янцем. Схоже, що саме зараз у їх спілкуванні нарешті стався хоч якийсь прогрес.

— А ти, схоже, не любиш на них відповідати? — Ерн подивився на неї, вивчаючи. — Сердишся на мене? Або не хочеш спілкуватися?

— Не сержусь… І… — дівчина замовчала.

Вона боялася його відлякати, зробити щось не те. Лічі підвівся з шезлонгу й потягнувся.

— Тільки не кажи, що ти зараз підеш... — розчарована мовила Джеймі.

Обурення накрила її з головою. В голові майнула думка, що вона абсолютно його не розуміє.

— Не сердишся, і що? – Ерн явно проігнорував останню фразу.

Він уважно подивився в очі Джеймі, очікуючи на відповідь. Повітря між ними наелектризувалося від напруження.

Джеймі теж підвелася й встала навпроти хлопця.

— Гадаю, ти сам не захочеш зі мною спілкуватися, - мовила вона, опускаючи очі. — Не хочу засмучуватися.

— Чому? — в очах Ерна з’явився легкий смуток.

— Невже Дін тобі дійсно нічого не сказав? — Джеймі дивилася в його очі, намагаючися розгадати цю загадку.

На останній фразі хлопець трохи напружився. Він стиснув пальці й ще уважніше подивився на Джейд. Напруга зростала.

— Що саме? – занадто серйозним тоном запитав він, очікуючи почути щось страшне у відповідь.

— Окей, добре, — Джеймі потягнулася руками до сорочки і взялася розстібувати ґудзики.

Її рухи були повільними, майже демонстративними — не звабливими, а радше спокійними, як у людини, що прийняла своє рішення і не боїться його наслідків.

Ерн тільки очі округлив. Закінчивши із застібкою, дівчина опустила сорочку, оголюючи плечі й руки до ліктя. Взору Лічі відкрилося тату — символ Рідлофа, що міг означати тільки одне. Між ними повисла тиша.

— Вау, — тільки й мовив він, шоковано розглядаючи малюнок. — Здається, мені вже час на пенсію, якщо я не здогадався.

— І Дінові тоді теж час, — зауважила Джеймі. — Бо він був явно шокований, коли прийшов сюди і побачив мене, щойно я вийшла з води.

— Таааа, головне, щоб в загоні більше ніхто не дізнався, — схоже, що це відкриття лише здивувало хлопця й не влинуло ні на що інше. — А якщо серйозно…

Ерн зробив крок ближче, стираючи відстань. Його рука обережно торкнулася її підборіддя — рух був м’яким, але впевненим, ніби він питав дозволу не словами, а дотиком. Ще мить — і його губи накрили її.

Поцілунок був нестримний, але щирий — як спалах, як ковток повітря після довгого занурення. У ньому було все — подив, пристрасть, внутрішнє “нарешті”. Джейд відповіла так само пристрасно, притискаючись ближче, обіймаючи його шию, ніби боялася, що він зникне, щойно вона розплющить очі.

Два силуети зливалися в напівтемряві пляжу, заколисані шумом хвиль і легким вітерцем, що тріпав волосся. Усе навколо зникло, залишилася лише ця мить — наповнена емоціями, теплом і дивною ніжністю, яку Джейд не відчувала вже давно.

Коли вони відірвалися один від одного, дихання все ще було прискореним, а погляди — надто відвертими.

— Гадаю, що це не має для мене значення, — мовив Ерн, не відводячи очей. — Принаймні з тобою.