11.

Джеймі трохи повагалася, але все ж таки пішла вперед. Встигнути одягти сорочку не було можливим. Та й ховатися більше немає сенсу. Дівчина продовжила рух уперед.

Дін підійшов ближче. Так, що їх розділяло близько двох метрів, і зупинився. Його погляд був скерований на праву руку Джейд, а саме на татуювання Рідлофу. Хлопець не міг приховати свій подив.

— Серйозно??? – мовив він.

— Я думала, ви здогадалися, — Джейд нахилилася й підняла з піску свою сорочку й шорти, почала одягатися.

— Абсолютно ні, — Дін взяв невеличку паузу. — Але ми ж тепер не вороги.

— Наче так. Невідомо, як надовго.

— Хіба таке було колись раніше? – Дін усміхнувся, натякаючи на те, що Скайнер і Рідлоф завжди були запеклими ворогами, незважаючи на те, що служили одній країні.

— Маєш рацію. Не було.

— Тепер стає зрозуміло, чому тобі вдалося втекти від Ріно, — хлопець присів на пісок. — Ти його побила, чи не так? Хлопці розповідали, що він увесь день ходив у напівзігнутому стані, але всім казав, що то все біль у попереку.

— Ріно? – Джеймі сіла поруч. — А, це той збоченець?

— Ага.

— Так, довелося йому врізати.

— Ризикована справа. Ти ж не знала, з якого він підрозділу.

— Так, але допустити до руйнування своєї легенди було б ще ризикованіше, я гадаю. Він не зі Скайнеру.

— От так я тобі все й розповів.

— Та й так зрозуміло, що ні. Гм, — Джеймі замислилася, пригадуючи тодіщню мапу. — Двадцять третій взвод або розвідка.

— Ооо, навіть пам’ятаєш, хто там був?

— Звісно, ще б не пам’ятала.

— Ну, ти вгадала.

На кілька секунд запанувала тиша.

— Як гадаєш, вас тепер припишуть до офіційних збройних сил? – порушив її Дін.

Справа була в тому, що на відміну від Скайнера, Рідлоф не був частиною державної військової структури. Приватне неофіційне угрупування найманців – цей опис пасував більше.

— Скоріш за все. Гадаю, що Ентоні Рідлоф якраз цього й прагнув.

— То як тобі вдалося втекти вдруге? – змінив тему Дін.

— Ооо, це секретна інформація. Про капсули, гадаю, ви зрозуміли.

— Так, Кікі потім розповіла, що ти в неї теж ліки просила.

— Вибачайте, я не могла зіпсувати свою репутацію, якби себе розсекретила та не втекла б.

— То ти давно у Рідлофі?

— Близько п’яти років.

— Ого, непогано. І багато у вас там дівчат?

— Тільки я.

— Ооо, серйозно?

— Ага.

Телефон Діна задзвонив. Хлопець відповів на виклик.

— І де ти ходиш? – запитав Ерн. — Матч почнеться за п’ятнадцять хвилин.

— Оу, точно, вже біжу, — Діе похапцем відключився і перевів погляд на Джеймі. — Вибач, маю йти. Сьогодні ж турнір з «Рейтену».

— Ооо, любите настільні ігри? Окей, не затримую.

— Так, Ерн більше любить. Добре, побачимося.

З цими словами Найт пішов. Джейд підвелася з піску й потягнулася. Важко було уявити, що буде, коли Ерн дізнається про її маленьку таємницю. Дівчина закусила нижню губу, можливо їй знову доведеться ховатися й тікати. Втім, яка різниця, не поселилися ж вони тут?

***

Наступного дня Джейд, Дін і Ерн втрьох відпочивали на пляжі. Дівчина зайняла один з шезлонгів, Найт сидів на складаному стільці, а Лічі знову розмістився на піску. Дін розповідав щось про місцеве морозиво, тоді як Джеймі уважно стежила за діями Ерна, намагаючись зрозуміти, як сильно змінилося його відношення до неї. Але здавалося, хлопець лишався таким самим байдужим, як і останніми днями.

— А з якого ви міста? – раптом запитала Джейд.

— Діайрос, — відповів Дін.

— Роттайр, — мовив Ерн.

— Так і думала, що ти з півночі, Ерне, — дівчина усміхнулася.

— Ну, важко було б не здогадатися, — додав Дін.

— А де Наомі? – поставила питання Джейд.

— Гадаю, що стирчить в готелі й розмовляє із своїми подружками, — на превеликий подив дівчини відповів Ерн. — Зараз повернуся.

Хлопець підвівся з піска й попрямував у бік набережної. Джеймі перевела погляд на Найта.

— Ти що, нічого йому не сказав? – уточнила вона.

— Ні, а нащо? – відповів Дін.

— Окей, — дівчина опустила очі.

— Що таке? Боїшся, що він знову почне на тебе «полювати», — він намалював у повітрі неіснуючі лапки. — Або, що буде тебе уникати?

— Мені здається, він й без того досить небалакучий.

— Ооо, не хвилюйся, він з усіма, кого не дуже добре знає, такий. Справа не в тобі.

— Скажи чесно, — Джейд зробила невеличку паузу. Дін із зацікавленням на неї подивився. — Ти ще й психологом підробляєш, чи як?

На обличчі дівчини розплилася уїдлива посмішка.

— Ага, — відповів Найт. — Надаю пробні безкоштовні сеанси. А ось і Ерн повертається.

Наступні кілька годин пройшли трохи дивно. Лічі знову повернувся у свій «неемоційний» режим. Складно було визначити, чи на нього щось вплинуло, доки він кудись відходив, чи то він вичерпав свій ліміт ще до того.

— До речі, куди ти ходив? – запитав Дін.

— Потеревенити із тим типом, що причепився до Наомі, — відповів Ерн. — Побачив, що він прямує набережною просто у бік нашого готелю.

— Ооо, і як, він, живий?

— Та я його навіть не чіпав. Моєї появи було достатньо.

— І що Наомі?

— Нічого. Вона й сама не мала бажання із ним спілкуватися. Сказала, що надокучливий тип.

— То може вона про тебе? – Дін розреготався.

Джеймі не витримала і теж тихенько пирснула.

— Наомі б ніколи про мене так не сказала.

— Ну, то ти так думаєш.

— Ризикуєш, Діне, — втрутилася у розмову Джейд. — Раптом він захоче тобі помститися? Наприклад, затягнути надто міцно кайданки?