9.

— Бо він мій брат, — зізналася Кікі. — Я не розраховую на твою чуйність, але гадаю, що ти маєш знати цю історію.

— Лічі??? Твій брат??? — в голосі Джеймі було відчутне здивування. — То ти не проста цивільна фанатка?

— Ні, а що, схожа?

— Взагалі-то так.

— Насправді я і є цивільна, подорожую разом із братом, — Наомі підвела руку, щоб подивитися на екран вібруючого смарт—браслету. — Оу, вибач, мені вже час. Гадаю, що ще побалакаємо.

Сестра Лічі пішла. Джеймі зручніше влаштувалася на шезлонгові і замислилася. Згадала свого колишнього хлопця. Цивільний. Працює у великій компанії, що займається забудовами. Дівчина сумно видихнула, відчуваючи, як погіршується її настрій.

Він кинув її через приналежність до найманців і почав зустрічатися з більш «жіночнішою» дівчиною. Минуло близько двох років. Доки Джейд була на завданнях, вона зовсім про це не думала. Але останнім часом, знову опинившися у мирному житті, почала повертатися до болючої теми. Чомусь зараз їй стало шкода Лічі. Навіть не дивлячись на його поведінку.

***

— Я пішов до готелю, інакше я тут згорю, — Дін начепив на голову кепку й взяв до рук в’єтнамки.

— Слабак, — Лічі усміхнувся.

— Знайшов, чим вихвалятися, — хлопець обдарував друга усмішкою у відповідь.

— Якщо побачиш Кікі, то впевнись, що той самовбивця знову не вертиться біля неї.

— Немає проблем, — Дін відсалютував і пішов у бік набережної.

Лічі ж витягнув з кишені телефон і почав гортати стрічку новин.

Минуло хвилин п’ятнадцять. Краєм ока хлопець помітив, що до нього хтось іде. Яким же ж було його здивування, коли цим кимось виявилася Джеймі. Найманець не став реагувати в жоден спосіб й продовжив переглядати новини, очікуючи, що буде далі.

— Тримай, — кулон Роддейлера опинився просто перед очима у хлопця.

Останній підвів очі й побачив, що Джеймі тримає його в руці й до того ж стоїть, аж занадто близько, щоб це не було безпечно.

— Серйозно? – Лічі схопив кулон пальцями. Джеймі одразу ж відпустила ланцюжок й зробила кілька кроків назад. — І що ж сталося?

— Якщо б я знала його історію одразу, то не навіть не забирала б, — дівчина не відводила погляду.

Найманець відмітив про себе дивний смуток в її очах.

— Ага, то хтось у нас має задовгого язика, — хлопець слабо усміхнувся. — І що, думаєш, я тепер тебе не чіпатиму?

— Сподіваюся.

Лічі вдягнув кулон й заховав його під футболкою, після чого знову уп’явся у телефон.

— Як тебе звати? – раптом запитала Джеймі.

Хлопець опустив телефон й здивовано подивився на неї.

— Ерн, — відповів він.

***

Минуло кілька годин. Лічі гортав електронну книжку у телефоні, задумливо перебираючи пальцями кулон, схований під одягом. Чомусь хлопець ніяк не міг зосередитися, постійно повертаючися до попередьної сторінки і намагаючись все ж таки зрозуміти, про що йде мова.

— Ти ще досі тут? – пролунав здивований голос Діна. — Отакої!

— Ага, я на відміну від тебе, призвичаєний до високих температур, — трохи саркастично відповів Ерн.

— Та годі тобі, — Найт усміхнувся. — Ще кілька днів, і я не відставатиму від тебе.

— Ага, — коротко мовив Лічі.

— А що це в тебе? – Дін помітив ланцюжок на шиї друга й кивнув на нього підборіддям. — Купив щось на місцевому ринку?

— Ні, — Ерн витягнув кулон з-під футболки й продемонстрував його Дінові.

— Воу! Невже таки вполював? Гм, щось я не бачу цієї купи задоволення в твоїх очах. Що сталося, друже?

— Вона сама мені його віддала.

— Ооо, невже тобі вдалося притиснути її до стіни? І що? Джеймі зрозуміла, що краще здатися й віддати кулона?

— Ні. Вона прийшла просто сюди і віддала його.

— Що? – Дін трохи розгублено присів поруч. — Знаєш, Лічі, мені здається, ти все ж таки трохи перегрівся.

— Можеш вже називати мене на ім’я. Вона вже знає, як мене звати.

— Точно перегрівся. Нумо, дай його сюди.

Найт вказав рукою на кулон. Ерн зняв ланцюжок з шиї й простягнув другові. Останній покрутив підвіску у пальцях, задумливо вивчаючи.

— Гм… — промугикав він. — Наче реально твій. Окей, я щось взагалі нічого не розумію. Не було схоже, що Джеймі збиралася здаватися.

— Кікі, як завше, має задовгого язика.

— А? – Дін запитливо подивився на Лічі.

— Вона розповіла їй про історію цього кулона, — трохи сердито відповів Ерн.

— Ооо, — кутики вуст Найта поповзли догори. — То вона у нас така вразлива… Як мило!

— Хіба з нас трьох це вона перегрілася, — зауважив Лічі.

— Окей, — Дін сів рівніше. — Віддала вона тобі кулон. І що ти на те?

— Нічого. Забрав.

На якийсь час у повітрі запанувала тиша. Порушив її Найт. Його губи скривилися, блокуючи усмішку. Спочатку хлопець почав шумно видихати повітря, придушуючи сміх, а потім все ж таки від душі розреготався. Ерн здивовано спостерігав за ним.

— І що тебе так розсмішило? – запитав він, коли Дін нарешті заспокоївся.

— Ти мене дивуєш, Ерне. Я гадав, що добре тебе знаю. Але виявляється, що зостало ще невідоме, — Найт усміхнувся, побачивши, що обличчя Лічі знов посерйознішало. — Добре, я просто уявив, якби якийсь наш ворог просто так люб’язно віддав тобі якийсь потрібний нам артефакт… А ти б його взяв і відпустив.

— Ми зараз не на роботі. І Джеймі не наш ворог, — зауважив Ерн.

— Та я жартую, — Дін повернув другові кулон. — І що тепер?

— Що?

— Помиритеся? Будемо сидіти втрьох у пляжному барі?

— То ти вже загнув.

— А що?

— А що мені до неї? – Ерн надягнув кулон й знову сховав його під одягом. — Не чіпатиму та й усе.

— Та? А мені здається, що вона цікава дівчина, — Дін усміхнувся. — Як гадаєш, вона ще прийде сьогодні?

— Звідки я знаю? – Лічі витягнув кулон й почав потихеньку перебирати його пальцями, що не сховалося від уваги друга. — Напевно, вона ж сюди просто за розкладом ходить.