7.

— Кулон, — замість привітання мовив Лічі. — Де?

— Привіт, Лічі, — Джеймі усміхнулася. — Тобто ти завжди такий змістовний і одразу переходиш до справи, так?

— Кулон, — повторив найманець.

Дівчина опустила очі й побачила дуло пістолето, що цілилося просто в неї.

— Не дратуй мене.

— Стріляй, — усмішка не сповзала з обличчя дівчини, — тоді ти точно його не повернеш. Нумо, чого стоїш.

Лічі мовчки свердлив супротивницю своїм рішучим поглядом. Джеймі полічила до десяти й кинулася в атаку. Вона доволі різко і неочікувано нанесла удар, вибиваючи зброю з рук хлопця. Далі вона відштовхнула його й відстрибнула у бік. Кинулася навтьоки.

Найманець відшукав поглядом зброю, підняв її й кинувся навздогін. Але дівчина знала місто краще, тому їй дуже швидко вдалося відірватися. Прийшовши до дому, Джеймі завалилася на ліжко, важко дихаючи. Такого адреналіну вона не мала вже давно. Дівчина різко підвелася й підійшла до письмового столу. Вона відсунула одну з шухляд й вийняла звідти кулон. Покрутила його у руках, роздивляючись, й усміхнулася. Спробуй, забери, Лічі.

***

Наступного дня Джеймі знову сиділа у шезлонгу на пляжі й ліниво потягувала коктейль. Сонце припікало, і дівчина опустила край парасолі ще трохи нижче, закриваючись від гарячих променів.

— Я здивований, що ти лосі тут, — пролунав чоловічий голос поруч.

— Привіт, Найте, — мовила Джеймі. — А з чого мені бути не тут?

— Хіба ти не «бачилася» із Лічі?

— Бачилася, то й що. Я у себе вдома. Чого я маю тікати?

— А? – Найт здивувався, такої інформації він явно не очікував. — То ти тут живеш? Серйозно?

— Так.

— Гм, я чомусь думав, що ти була місцевою жителькою там, де ми зустрілися.

— Буває. То, як тебе звати?

— Дін. Дін Олфорд.

— Джейд Міллі.

— О, то Джеймі – це скорочення?

— Щось на кшталт. То ти не збираєшся допомагати Лічі?

— Я? Ні. Нащо? Але відібрати у нього кулон було реально поганою ідеєю.

— Він поводився невластиво, сам винуватий.

— Ну, не любить він Рідлоф.

— Це його проблеми.

Дін розвернувся і побачив, що Лічі вже прийшов і зайняв місце біля бару.

— Схоже, що мені вже час іти, — мовив хлопець.

— Тобто, він не збирається підходити?

— Гадаю, що ні.

***

Пізно ввечері Джейд вдалося, непомітно піти додому. Лічі явно втратив її слід. Дівчина пройшла через будинок і вийшла на задній двір через великі скляні двері.

Погода була чудовою. Легкий теплий вітерець і зоряна ніч. Джеймі присіла на складаний стілець й склала руки за головою. Вдихнула на всі груди повітря. Чудовий запах океану пронизав усе її тіло. Дівчина прислухалася. Вона була професіоналом. Але Лічі теж ним був. Він мав шанс дізнатися про це місце і опинитися тут. Не варто було втрачати пильності.

Джейд торкнулася рукою стіни. Дерев’яна панель посунулася, оголяючи щось на кшталт невеличкого терміналу. Дівчина натиснула кілька кнопок і підтвердила свої дії. Вона не збиралася просто так впускати на своє подвір’я непроханих гостей. Нехай спочатку подолають невеличку смугу перешкод.

***

— То що, які плани? – Дін повернув голову до свого друга. — Преферуєш працювати у темряві?

— Ага. Я все ще не можу зрозуміти, що вона тут робить, — відповів Лічі. — Звісно, ще тоді звернув увагу, що вона якась безстрашна. Але аж так? Невже не розуміє, з чим має справу?

— Вона тут живе, місцева мешканка.

— Воу, і давно?

— Схоже, що з народження.

— Пф—ф.

Лічі свердлив очима Джеймі, що сиділа на своєму улюбленому шезлонгові, метрах в тридцяти від хлопців. Це вже стало свого роду традицією. Раптом дівчина повернула голову у бік найманців. Зловивши на собі погляд Лічі, вона усміхнулася. Хлопець одразу скривився, але погляду не відвів. Джеймі підморгнула йому, після чого знову розвернулася спиною.

— Хто б міг подумати, що хтось ризикне вкрасти в тебе кулон, — реготнув Дін.

Лічі промовчав. Зараз йому таки кортіло підійти ближче, закинути дівча на плече й змусити її віддати дорогоцінну річ силою. Але, нажаль, це навряд чи б спрацювало. Хлопець перевів погляд убік і зупинився на жіночці років сорока, що пильно роздивлялася навкруги. Ця точно зреагує як сирена. Лічі підпер підборіддя рукою й ліниво втягнув ще трохи коктейлю через соломинку.

— І чому ми раніше тут ніколи не бували… — мовив він.

— Бо нам тут не були раді.

— Треба було забити на це. На нас не написано, що ми зі Скайнеру.

— Ніхто не знав, що тут може бути класно. До речі, пропоную тобі хитрий план: знайомишся з будь-якою дівчиною. Запрошуєш її на прогулянку. Гуляєте. І вуаля, пильність Джеймі приспана, можна спробувати її схопити зненацька.

— Непогано, я подумаю над цим. То може пофарбуємо тобі волося у темний, й прикинешся мною, га? Будеш відволікати дівча, а я, тим часом, її піймаю.

— Дякую, друже, але я не хочу псувати свій натуральний блонд.

***

Джеймі відклала книжку на столик, що стояв поруч із шезлонгом, і потягнулася. Лічі пішов кудись ще хвилин сорок тому. Дівчина усміхнулася, певне, же щось замислив.

Вона обережно перевела погляд на Діна. Останній мило теревенив з офіціанткою пляжного кафе, і здавалося, був повністю поглинутий цим заняттям.

Тінь впала на пісок просто перед Джейд. Остання розвернулася і побачила якогось хлопця, що власне підходив до її шезлонгу. Пісок і галас на пляжі повністю заглушали усі сторонні звуки, не дозволяючи мати на бачності.

— Привіт, — мовив незнайомець, окинувши дівчину оцінюючим поглядом.

— Не знайомлюся, — сухо відповіла Джеймі.

— Окей, — хлопець поникнув і відійшов від шезлонгу.

Постоявши ще з секунд десять посеред різнокольорових парасольок, незнайомець рушив з місця і пішов собі. Джейд перевела погляд на Діна. Останній уважно за нею спостерігав.