6.

Ближче до вечора у кімнаті з’явився Лічі. Він підійшов до дівчини й мовчки простягнув їй термометр.

— А де Найт? – запитала Джеймі, засовуючи термометр під пахву.

Відповіді не було. Хлопець явно проігнорував питання.

— Ти мене чуєш? – перепитала полонянка.

— Нащо він тобі?

— Я не хочу, щоб ти давав мені ліки. Я більше довіряю Найтові.

— В такому разі, чекатимеш до завтра.

Лічі підійшов до стільця, що стояв з іншого боку від столика, й присів, мовчки чекаючи.

В кімнаті запанувала тиша. Джеймі не ставила інших питань. В принципі, вона вже дізналася все, що треба. До приходу хлопця прогрес складав 89%. В принципі, з такими даними вже можна було діяти. Чекати далі було б ризиковано. Тим паче, коли у дівчини «проявилися» проблеми зі здоров’ям.

Лічі забрав термометр рівно за десять хвилин. Температура нормалізувалася. Хлопець мовчки розвернувся й попрямував до виходу.

— Гей, ти куди? – покликала полонянка. — Я, взагалі-то, хочу до туалету. Або теж пропонуєш мені чекати до завтра?

Найманець зупинився й подивився на неї.

— Ну, якщо ти в цьому питанні теж більше довіряєш Найтові, то так.

— Я б тоді тебе про це взагалі б не питала.

Лічі підійшов ближче й розстібнув кайданки. Джеймі ніяк не відреагувала.

— Ти встаєш, чи як? – хлопець дивно на неї подивився.

— Затекло вже все тут лежати, чекай. Або допоможи.

Найманець взяв дівчину за лікоть й допоміг їй підвестися. В цей же момент він відчув, як щось подряпало його зап’ястя. Вже за кілька секунд в очах почало темніти. Хлопець міцно стиснув руку дівчини й потягнувся за кайданками, щоб не дозволити їй втекти. В цей же момент щось гостре впилося йому у шию. Лічі втратив свідомість буквально за півтори секунди.

Джеймі підвелася з ліжка й натиснула на кнопку годинника. Гостра колка, просотана Левокарденом та Трінітаном заховалася назад у корпус. Треба буде не забути її вимити. Але це потім.

Дівчина присіла поруч із непритомним Лічі й зірвала з його шиї кулон, сховала до кишені. Далі вона кинула на підлогу поруч оболонки з двох капсул. Ці ліки були доволі впізнавальними. Тепер час тікати.

Джеймі натягнула на себе довгу камуфляжну куртку Лічі. Ще ніхто не знав про її втечу, тому шанс «виглядати своєю» був значно великиим. Дівчина зупинила сканування місцевості й запустила голограму готової мапи за допомогою годинника. Тут навіть було відмічено розташування людей, фізичний сканер працював досить непогано поза ігровим світом.

Дівчина вийшла з своєї «камери» й попрямувала на двір. Вона зробила невелике коло й забрала сканер, що кілька днів тому викинула через вікно. Тепер інформація не оновлюватиметься у режимі реального часу, але дівчині цілком вистачало того, що вже є.

Покинути селище вдалося без проблем. Дівчина впевнено рухалася вперед, звіряючись з мапою і оминаючи ті місця, біля котрих хоч недалеко були відмічені люди. За короткий проміжок часу ворожі найманці могли змінити свої позиції, то ж краще було б не ризикувати аж так занадто.

Перемайнувши через не надто високий паркан, Джеймі зняла куртку й повісила її на одну з дошок. Периметр поселення не охоронявся, не було потреби, бо жодних бойових дій і близько не було. Сторони в більшій мірі виконували розвідувально—присутні завдання. Дівчина швидким кроком вийшла на дорогу і помандрувала в сторону найближчого села, котре не було зайняте найманцями. Їй навіть вдалося зупинити попутку з місцевими фермерами, котрі люб’язно підвезли її до найближчої станції.

***

Минув рік…

Найт відсьорбнув трохи коктейлю через фігурно вигнуту соломинку й окинув пляж взроком. Аж раптом його погляд зупинився на світловолосій дівчині, що сиділа напівобертом до них метрах в тридцяти. Вона була одягнена у смугасту легку сорочку із довгими рукавами і короткі джинсові шорти. Хлопець повернув голову у бік Лічі й відмітив, що той дивиться туди ж, куди й Найт кілька секунд тому.

— Хто б міг подумати, так? – усміхнувся останній.

— Ага, — Лічі розвернувся й потягнувся до свого напою. — Сюрпризи, вони такі.

— Що робитимеш?

— Як що? Справедливість.

***

Джеймі нанесла на ноги чергову порцію крему для засмаги й потягнулася. Вона вже майже рік перебувала у так званій відпустці. Скайнер, Рідлоф і інші групи найманців заключили перемир’я і більше не змагалися одне з одним, а інших завдань для групи поки що не було. Але у дівчина була ще одна пристрасть – море. Тому вона вже кілька місяців більшу частину часу проводила на пляжі у рідному містечку: вдень лежала на шезлонгу, а ввечері, коли нікого не було, ходила купатися.

Дівчина глянула на годинник – час обідати. Вона неспішно підвелася з шезлонгу, взяла всі свої речі і попрямувала додому. Там Джеймі нашвидкоруч поїла і легла відпочити.

Ближче до вечора десь за стіною увімкнули телевізор. Дівчина розплющила очі й подивилася у бік вікна. Вечоріло. Джеймі підвелася з ліжка, перевдягнулася й попрямувала на набережну.

Тут людей майже не було. Ввечері дівчина завжди обирала безлюдну ділянку пляжу, що не користувалася популярністю. Джеймі пройшлася дерев’яним настилом і поставила руки на перила, дивлячись на воду здалеку. Метрах в чотиристах від неї прогулювалася якась пара, а ще далі горіли вогні вечірньої атмосфери курортного міста. Дівчина вдихнула на повні груди морського повітря. Все ж таки, вона дуже любила своє місто і завжди сумувала за ним. Інколи Джеймі навіть думала про те, щоб кинути своє заняття і більше ніколи не виїджати так надовго, але кожного разу, перебуваючи у відпустці й страждаючи від нудьги, передумувала.

Десь поруч почулися кроки. Дівчина не стала звертати на них уваги. Бували дні, коли вона знаходилася тут не сама. Джеймі аж ніяк не могла оголосити цю ділянку своєю власністю. Раптом хтось різко схопив дівчину за плече. Джеймі розвернулася й зіштовхнулася поглядом із Лічі. Сьогодні він був інакший, менш байдужий й наповнений рішучістю. В голові промайнула думка, що хлопець має гарні очі.