5.

Кікі вийшла з кімнати. Її не було хвилин п’ять. Повернулася дівчина із склянкою води і блістером ліків. Вона вичавила одну капсулу на тарілку й поставила поруч склянку. Джеймі поклала знеболювальне до рота й запила водою.

— Добре, мені вже час іти, — Кікі підійшла ближче і взяла тацю. — Сподіваюся, тобі стане краще.

Щойно дівчина вийшла, полонянка обережно вийняла капсулу з рота. Вона покрутила її і поклала до нагрудної кишені светру. Частину операції було виконано.

***

Наступного дня до Джеймі завітав Лічі. Він так само поставив їжу на столик й відійшов до стіни, уважно спостерігаючи за дівчиною.

— Ця вода якась дивна, — полонянка взяла у руки запропоновану їй пляшку й піднесла її до очей. — Мені здається, я бачу тут осад. Я ще вчора помітила. А ще я вже другий день відчуваю якусь слабкість, отже ви явно щось туди додаєте, так?

— Ти що, шпигунських фільмів передивилася? – незворушно запитав хлопець. — Їж і пий мовчки.

— Не буду, доки те мені не скажеш, що це за осад.

— Звичайний осад, який буває у води. Іншої немає.

— Тоді пий перший. Доведи мені, що вода не отруйна.

— Угу, мені більше робити нічого. Захочеш пити, питимеш і таку.

Дівчина відставила пляшку далі. В принципі, на це вона і сподівалася, але варто було спробувати перед тим, як впроваджувати в життя більш складний план.

Кілька хвилин у кімнаті панувала тиша. Джеймі жувала кусок хліба, недовірливо витріщаючись на пляшку. Лічі так і стояв біля стіни, перебираючи у руках кулон.

— Ти що, смієшся з мене? – хлопець зробив кілька кроків убік ліжка.

Полонянка якраз закінчила обід й вперто відставила воду ще далі.

—Ось, дивись, я п’ю таку саму воду, — з внутрішньої кишені хлопця з’явилася невеличка пляшка. — Такий самий осад. А твоя, тим паче, в заводській упаковці, і ще не була відкрита.

Дівчина уважно подивилася на пляшку Лічі. Вона дійсно була така сама. Тільки відкрита і вже з меншою кількістю води. Осад теж здавався ідентичним.

— От скажи мені, нащо нам тобі щось підсипати? Ми не проводимо експериментів над людьми. Ми виконуємо військово—розвідувальні завдання.

— Окей, чого я тоді стала відчувати слабкість?

— Та я звідки знаю, я тобі не лікар.

Джеймі відкрутила пляшку й випила половину, після чого хлопець забрав посуд і покинув кімнату. Джеймі легла на ліжку, скривившись від того, що кайданки знову вгризлися їй у шкіру. Треба буде поговорити ще раз на цю тему із Найтом.

***

Новий день пройшов більш—менш спокійно. Кікі знову принесла їжу два рази на день. Ввечері прийшов Найт. Джеймі не проявляла більшої активності.

Наступного дня дівчина за звичкою подивилася на свій годинник. 85% прогресу. Лишилося ще зовсім трохи. Раптовий звук кроків десь вдалині коридору сполохав полонянку, вона швидко переключила екран й сіла на ліжку.

За півхвилини до кімнати увійшов Найт. Він поставив їжу на столик й дивно подивився на дівчину.

— Що з тобою? – запитав хлопець.

— Мене чомусь морозить? Тут є якийсь плед? Ці кайданки розідрали мені усю руку. Напевно, в мене якась алергія на них.

— Зараз принесу термометр.

Хлопець вийшов з кімнати. Джеймі витягнула з—під подушки невеличкий записник. Найт знайшов його під час першого обшуку, ретельно перевірив й залишив дівчині, визначивши безпечним.

Увесь блокнот складався, в основному, з малюнків, тому хлопець подумав, що буде полонянці хоча б якесь зайняття. Джеймі витягнула зі спеціальної кишені механічний олівець і відамала графітовий кінчик, відправивши його до рота. Далі дівчина кілька разів натиснула на кнопку, випускаючи новий й приховуючи свої дії. Закінчивши з процедурою, полонянка запхала записник назад під подушку.

Незабаром повернувся Найт. Він простягнув дівчині термометр.

— Він без ртуті, — усміхнувся хлопець. — Це на той випадок, якщо ти раптом захочеш мене вбити.

— Що? – Джеймі дивно подивилася на нього. — Я навіть не думала про таке.

За десять хвилин дівчина повернула термометр найманцеві. Тридцять вісім і п’ять. Побачивши показники, Найт задумливо пошкрябав потилицю.

— Маєш якусь алергію на ліки? – запитав він. — Серед протигарячкових?

— Так, на Актілофат.

Цей препарат має комбіновану знеболювальну і протигарячкову дію.

— Окей, отже Мезульгат теж не підходить.

— А що у вас є?

— Ренульгід і Трінітан. Напевно, краще Ренульгід, він трошки слабший. Хоча ні, Трінітан має ще й протиалергічну дію. Що скажеш на Трінітан?

— Неси вже хоч що—небудь, — Джеймі натягнула ковдру до вух й затремтіла.

— Окей, зараз буду.

Найт повернувся за кілька хвилин із капсулами. Він подав одну дівчині.

— Пий при мені, — мовив хлопець.

Полонянка взяла капсулу й запила її водою, роблячи вигляд, що проковтує. Найт уважно стежив за цими діями.

— Все? – запитала Джеймі.

Вона старанно приховала ліки у проміжку між щокою і останнім зубом. Мала великий досвід, коли мати в дитинстві намагалася давати їй ліки. Дівчина чомусь дуже боялася усіляких таблеток, тому кожного разу щосили намагалася придумати спосіб не ковтати їх. Хоча її мати теж була профі, але у діаметрально протилежній справі – у виявлянні подібної активності. Найт таким профі не був.

— Або ти мені ще у рота будеш заглядати?

— Не буду, — найманець підвівся з місця. — Одужуй.

З цими словами хлопець покинув кімнату. Джеймі одразу витягнула капсулу з рота і поклала її до кишені.