4.

За кілька секунд полонянка відчула різкий біль. Мовчазний відвідувач затягнув кріплення ще сильніше. Ще й зробив так, що рука опинилася майже зафіксованою в одному положенні. Джеймі підвела голову й уважно подивилася на хлопця, пропалюючи його поглядом. Той з непроникним обличчям повернувся до стіни й прибрав ту саму позу. В голові у дівчини почав вимальовуватися деякий план.

За кілька хвилин двері до кімнати відчинилися, і всередину увійшов той самий хлопець, котрий спіймав Джеймі. Найт, здається.

— В порядку? – запитав його «мовчазний».

— Так, змінюємося.

— Окей, — той другий нарешті відокремився від стіни і вийшов з кімнати.

— Гей, як справи? – ця фраза вже була адресована дівчині.

Остання підвела очі й зітхнула.

— Не дуже. Твій друг занадто сильно затягнув цю штуку, — Джеймі вказала вільною рукою на кайданки. — Болить.

— Оу – хлопець підійшов і одразу ж послабив механізм.

Полонянка одразу ж відчула полегшення.

— І взагалі—то, я хочу до туалету. Ніхто про це не подумав?

— Якщо ти так само розмовляла із Лічі, то я не здивований з його поведінки, — Найт усміхнувся. — Добре, ходімо.

Хлопець відстебнув кайданки. Джеймі підвелася з ліжка. Отже, другий – це Лічі.

Вдвох вони пройшли коридором й повернули праворуч. Найт штовхнув двері й завів дівчину до приміщення. Джеймі окинула кімнату швидким спогляданням: кілька умивалок, невелике дзеркало. Трохи далі в заглибленні виднілося дві кабінки. Дівчина зробила крок у їх бік. На превеликий подив, найманець пішов за нею.

— Ти ж не збираєшся йти просто зі мною? – про всяк випадок запитала Джеймі.

— Ні, — відповів Найт.

Дівчина потягнула на себе двері кабінки й увійшла всередину, не забувши зачинити клямку.

На боковій стінці кожної кабінки було мініатюрне віконце. На відміну від «кімнатного» вікна Джеймі, до цього можна було запросто дотягнутися рукою.

Дівчина гучно розстебнула блискавку на джинсах. Найт обшукав її по прибуттю, але зробив це не надто старанно. Джеймі підковирнула нігтем шов на внутрішній стороні білизни й витягнула звідти невеличкий пристрій, розміром з горошину. Далі, якомога тихіше потягнулася до віконця. Останнє було відчинене «на провітрювання». Враховуючи, що навряд чи людина могла б пролізти через такий отвір, це вважалося безпечним.

Вона викинула пристрій на вулицю. Горошина торкнулася землі і миттєво розкрилася, вчіпляючися у ґрунт. Через кілька секунд у вусі пролунав короткий пискіт – полонянка носила кафи із вбудованим чіпом—приймачем. А в завдання ворожих найманців не входило забирати всі прикраси у бранців. До того, ж вони майже стовідсотково не були знайомі із подібною технологією. Її дівчина запозичила в так званому «Ігровому світі» — дуже популярній напіввіртуальній грі—шутеру.

— Чого так тихо? – раптом пролунав голос Найт.

— Бо ти мені заважаєш. Я соромлюся.

— Нічим не можу допомогти.

Джеймі гучно видихнула. Насправді, їй було б байдуже навіть якщо б той знаходився просто тут, у кабінці.

Дівчина натягнула штани й натиснула на злив, після чого вийшла з кабінки. Вона пройшла повз хлопця, спеціально відвертаючи голову убік, підійшла до умивалок й відкрила воду. Закінчивши із водними процедурами, довелося повернутися до кімнати.

— І довго мене ще тут триматимуть? – запитала Джеймі, коли найманець вже збирався уходити. — Нащо я вам взагалі?

— Нам потрібні деякі наші хлопці, тому тебе, скоріш за все, обміняють. Не хвилюйся, Рідлоф не матиме вибору, їм аж надто сильно залежить на підтримці місцевих.

Полонянка подумки зауважила, що хлопець мав рацію. Але вона не могла допустити, щоб такий обмін стався, бо це занадто відчутний удар по її репутації.

Найт вийшов з кімнати. Дівчина подивилася на свій годинник і ледь помітно торкнулася екрану: 3%. На повне сканування місцевості пристроєм, що вона викинула з вікна, може знадобитися кілька днів. Залишалося тепер зробити усі приготування.

***

Наступного дня до Джеймі знову прийшла Кікі. Вона поставила тацю з їжею на столик й присіла на стілець, що стояв з іншого боку. Полонянка зиркнула на свій обід але навіть не потягнулася до нього.

— Ти не хочеш їсти? – здивовано запитала Кікі.

— Мені зараз не до їжі, — Джеймі повернула голову убік дівчини і миттєво скривилася. — Ауч!

— Що сталося? – відвідувачка спочатку схопилася і захотіла підійти ближче, аж потім згадала, чого її вчили хлопці: бранці дуже часто роблять вигляд, що їм погано, намагаючися збити з пантелику. — У тебе щось болить?

— Голова. Тут занадто волого. Не можу навіть нормально нею рухати. Не можу навіть мругати. Ауч!

— Я можу принести тебе знеболювальне.

— Яке?

— Актілофат. Він стандартний повсюди.

— У мене на нього алергія.

— Окей. Еринофен.

— Він несумісний з ліками, які я приймаю.

— Мезульгат?

— Він має той самий склад, що й актілофат.

— Окей, які знеболювальні ти зазвичай вживаєш?

— Левокарден або Трейренокс, — другий препарат продавався суворо за рецептом, тому ймовірність того, що він міг бути у цій будівлі, була нульовою.

До того ж, дівчину цікавив саме Левокарден. Хоча він теж був рецептурним, найманці зазвичай завжди мали його у своїх розташуваннях.

— Здається, у нас був Левокарден. Зараз повернуся.