3

Я навіть видихнути не встигла, як почався новий етап перевірки моєї нервової системи на міцність. Тільки-но переконала себе, що маю хоча б пару годин на складання якогось жалюгідного плану виживання, але куди там. Розкажіть це автору цього шедевру, бо не минуло й десяти хвилин, як двері знову відчинилися.

Цього разу разом зі служницею до кімнати завалив чоловік років п'ятдесяти в темно-зеленому вбранні цілителя. У руках він тримав класичну шкіряну валізку, а на обличчі -  хронічна втома, яка буває в лікарів, що вже давно перестали дивуватися людській дурості. Ну нічого, мій хороший, здається, у мене ще знайдеться чим тебе здивувати.

— Леді Селін, — він коротко кивнув і підійшов до ліжка. — Як ви почуваєтеся?

Та прекрасно, пане лікарю. Просто зловила легку галюцинацію, що потрапила в тіло лиходійки з бульварного фентезі, тож яке лікування пропонуєте? Лоботомію чи одразу на вогнище? 

— Нормально, — відповіла я і навіть не збрехала, бо фізично почувалася цілком добре. А от чи не поїхав мій дах у далекі краї разом із зозулею - питання відкрите. 

І тут мене раптом накрило усвідомленням: стоп, а якою мовою я щойно це видала? Я прислухалася до власних думок, і ніби думала як завжди, але слова з рота вилітали якісь інакші. Максимально чудернацьке відчуття, коли мозок сам підкидає незнайому лексику, а ти нею жваво щебечеш без жодного акценту. Цікаво, а читати я тут взагалі вмію, чи доведеться грати роль багатої ідіотки, якій розпізнавати літери не за статусом?

Цілитель тим часом професійно помацав мій пульс, зазирнув в очі, щось пробурмотів під ніс і попросив підняти руки. Я слухняно виконала всі маніпуляції, хоча вже почала серйозно напрягатися, чи не намацає він у мене третю нирку або роги.

Нарешті він випростався і видав свій вердикт: 

— З вами все гаразд. 

— Он як… — протягнула я, і це прозвучало навіть трохи розчаровано.

Чоловік здивовано підняв брову.

— Ви просто перенервували на тлі сильного емоційного потрясіння плюс вино. Вам варто сьогодні відпочити і уникати зайвих хвилювань.

Та я б із превеликою радістю, шановний! Тільки, бачте, сюжет не дозволяє. 

Він звернувся до переляканої служниці й попросив передати Його Високості, що причин для паніки немає і леді Селін просто перехвилювалася.

— Дякую, — на автоматі кинула я.

Цілитель закляк, служниця теж, а я повільно перевела погляд з одного на іншу, не розуміючи, чого вони витріщилися. Ой, здається, Селін Вальмонт не мала в лексиконі слова "дякую". Пардон, мій провтик.

— Кхм... — я спробувала натягнути на обличчя звичну для місцевої стерви фізіономію. — Тобто, вільні, можете йти.

Лікар змився з кімнати так швидко, ніби боявся, що я раптом передумаю й накажу його четвертувати. А хотіла ж просто побути ввічливою людиною! Якось навіть образливо стало, бо життя ставало дедалі менш захопливим.

Тільки-но я нормально вляглася, як у двері знову постукали, перетворивши мою палату на якийсь прохідний двір. На порозі намалювався лакей у лівреї й урочисто видав, що Його Високість кронпринц бажає мене бачити.

Згадаєш про сонечко — ось і промінчик. Хоча спочатку згадала менш цензурну поговірку . Я гарячково озирнулася в пошуках місця, куди б можна було заникатися, але єдиним варіантом виявилася масивна шафа. Втім, ховатися в шафі від власного нареченого виглядало б як сцена з найдешевшого ситкому.

Я розправила плечі, намагаючись зобразити незворушну впевненість. Таку, знаєте, ніби я не гепалася в обморок посеред святкування, а просто вирішила дуже пафосно прилягти відпочити. Глянула в дзеркало і зрозуміла, що виходить ну таке собі. Спробувала посміхнутися, але правий кутик губи нервово сіпнувся, а на другій спробі сіпнулася вже вся щока.

Меріл Стріп просто нервово курить у сторонці від моєї акторської гри.

— Хай заходить, — кинула я, молячись усім богам, щоб голос не здригнувся.

Служниця і лакей миттєво випарувалися, а в кімнату впевненим кроком зайшов Кассіан Альдер. Без натовпу свідків і всього цього неадекватного театрального пафосу він виглядав ще більш реальним, і його темні очі уважно пройшлись по моєму обличчю.

— Ви вже краще почуваєтеся, Селін? — м'яко запитав він. 

— Цілком, — відповіла я і для надійності кивнула, але, можливо, зробила це занадто різко, бо Кассіан ледь примружився.

Не панікуй, жінко, ти просто кивнула, всі нормальні люди кивають, це база.

— Це добре, бо, здається, наша розмова в залі залишилася трохи… незавершеною.

Він дивився серйозно і без жодної тіні насмішки, явно чекаючи від мене якоїсь реакції. А я саме в цей момент усвідомила страшну річ: я ж тупо без поняття, як ця Селін із ним спілкувалася в повсякденному житті! Вона дивилася йому в очі чи ніяково кліпала віями? Посміхалася чи висіла на ньому, як брелок? От чому в книзі таких технічних деталей не написали!

Кассіан ледь помітно повів бровою, тож я нервово кліпнула і видала геніальне: 

— Я слухаю.

Господи, просто заберіть мене додому. 

— Ви пам'ятаєте мою пропозицію?

Ось тепер реально захотілося відключитися ще раз, але падати в обморок дубль два виглядало б відвертою халтурою. 

— Так, пам'ятаю. 

— І ваша відповідь?

А ось тут, моя хороша, починається справжнісінький цирк на дроті з конями.

Мій мозок гарячково прораховував варіанти. У каноні Селін сказала "так", і саме це запустило весь той епічний хаос із весіллям та викриттям. Якщо я відмовлю йому зараз, то зламаю сюжет ще до того, як розберуся в місцевих правилах гри, а зламаний сюжет автоматично означав втрату мого єдиного чіт-коду у вигляді знання майбутнього.

Дідько лисий, доведеться грати за їхнім сценарієм.

Я глибоко вдихнула, гордо підняла підборіддя і натягнула максимально стриману посмішку. Цього разу нічого на обличчі не сіпнулося, перемога. 

— Я згодна, Ваша Високосте.

Обличчя Кассіана аж засвітилося від щастя. Він зробив впевнений крок назустріч, узяв мою руку і ніжно торкнувся губами кісточок пальців. Я тупо заціпеніла, а коли Кассіан підняв на мене погляд, у його очах плескалася така глибока й штучно згенерована зіллям любов, що мене ледь не знудило на місці. Хотілося різко висмикнути руку, але інстинкт самозбереження волав поводитися нормально.