Глава 9. Хороша новина і погана новина...

СТАСЯ

Коли зранку купувала тест на вагітність, трохи переживала. Так як ми з Олегом жили разом, то я вирішила купити тест перед роботою і зробити його вже тут, щоб це було не при ньому. Вирішила, що хочу спочатку сама впевнитись, і тільки тоді розповідати йому... А то якщо скажу, що підозрюю, а вагітності не буде, він може засмутитись. Чомусь я була впевнена, що Олег дуже зрадіє моїй вагітності. Ми ж не дурні, все ж лікарі, і розуміли, що робили, і до чого це може призвести... Та він сам мені на вухо ще в перший раз прошепотів, що зі мною хоче саме так, і тоді запитав і мою думку... А я... Я теж хотіла, дуже хотіла, щоб було саме так... 

Настрій був хороший, але все ж було трохи переживань. Я все ще не мала якоїсь стабільної роботи... Авжеж, в інтернатурі мені дадуть декретну відпустку, але... На дитину треба і гроші мати. Можливо, ми трохи поквапились з тим рішенням. Однак я точно знала, що аборт робити не буду. Все ж, це дитина від коханого чоловіка, а я здорова і молода, вагітність має пройти доволі легко. Тим паче, ми ж збираємось дуже скоро одружитись...

Загалом я була щаслива, але відчувала відповідальність. Ця дитина... Я хочу, щоб в неї все було так, як треба, я хочу постаратись зробити все для того, щоб вона жила в нормальних умовах і родині, яка буде її любити.

Ще трохи переживала за реакцію батьків. Вони в мене люди консервативні і прагматичні, тож спочатку можуть бубніти про те, що перед тим, як вагітніти, я мала вийти заміж... Можуть ще сказати щось типу «ну ти ж вже практично практикуюча лікарка, як ти могла допустити подібне?». Ну але я не збиралась їх обманювати. Навпаки, мені чомусь здавалось, що можливо, це навіть зможе нас помирити. Вони завжди любили дітей... Дуже хотіли другу дитину, але не вийшло: в мами було декілька викіднів. І тоді всю свою любов і сили вони направили в мене. Так, ми не завжди розуміли одне одного, і у нас авжеж були певні проблеми.

Через те, що я не хотіла робити це вдома, при Олегові (все ж, ми практично весь час йдемо на роботу разом і так само разом повертаємось), мені довелось піти в туалет лікарні. Вже якраз був кінець робочого дня і ми мали ось-ось йти додому. 

Коли я зробила тест, то поставила таймер на телефоні, перевернувши смужку так, щоб нічого не бачити заздалегідь. Поки очікувала необхідні пару хвилин, серце билось дуже часто. Я дійсно переживала, але зараз чомусь більше переживала за те, що раптом я все ж не вагітна... Щойно усвідомила цю свою думку, серце почало битись швидше. Ні... Я хотіла, я дійсно хотіла бути вагітною, не зважаючи на всі нюанси. 

Я хочу цю дитину, дуже хочу... Крихітку від коханого чоловіка, від Олега, який завжди на моєму боці, який розуміє мене, як ніхто, якому я цілком і повністю довіряю, бо як можна не довіряти?... Його очі, коли він дивиться на мене, сповнені почуттями, це одразу видно. Він кохає мене, і я це кажу не тому що я закохана дурепа, а тому що в кожному його погляді, в кожній дії, вчинку, я відчуваю його кохання і турботу.

В принципі, мені вже майже двадцять три — це нормальний вік для вагітності. Спеціалісти кажуть, що найкраще вагітніти з девʼятнадцяти і до двадцяти шести. Двадцять три — це золота середина, шанси, що все пройде якнайкраще і без ускладнень найвищі саме в цьому віці. 

Щойно на телефоні продзвенів таймер, я його одразу відключила і обережно взяла смужку, одразу перевертаючи результатом до себе.

Коли побачила те, що побачила, на очі навернулись сльози. Дві смужки. Я усміхалась, раділа, але все одно відчувала дуже велику відповідальність і тому переживання посилилось. 

Треба якомога скоріше поговорити з Олегом. Добре, що я дотерпіла практично до кінця зміни. 

Витерши пару сльозинок радості, я заховала тест в кишеню халата і взяла до рук папки з медкартами, які мене попросили віднести до реєстратури. Цікаво, це буде хлопчик чи дівчинка?... Шкода, що стать можна визначити аж на десятому-одинадцятому тижні вагітності, і то, це зробить узист на першому плановому УЗД, і цей прогноз може бути не надто точним. А ось на другому УЗД, вже на девʼятнадцятому-двадцять першому тижні, прогноз буде дуже точним...

А кого б хотів Олег? Певно, хлопчика? Щоб був схожий на нього, маленький і розумний... Чи може то я просто хочу хлопчика, який буде копією свого татка? 

Я усміхнулась своїм думкам. 

Хоча можливо, він навпаки захоче дівчинку? Маленьку принцесу, яку він буде балувати... Щойно я уявила цю картину, на губах заграла ще більш щаслива усмішка.

Господи, як втриматись і не сказати йому цю новину прямо на роботі?... Не хочу, щоб хтось підслухав. Зараз це має бути лише наша новина. 

Щаслива і усміхнена, я вийшла з туалету і пішла коридорами. Треба було допрацювати ще півгодинки і потім, о четвертій, я напишу Олегові. Попрошу, щоб ми зустрілись трохи раніше, ніж перед будинком... Мені дуже нетерпілось розповісти йому, побачити його реакцію...

Я прямо поспішала на робоче місце: треба було швидше допрацювати.

Але щойно зайшла за черговий поворот, перед моїм обличчям постала картина, яка змусила моє серце забитись дуже швидко і болісно: Олег стояв спиною до мене, перед ним стояла Віка... Він тримав її за обличчя руками, аж раптом вона подивилась на мене,  а потім взяла і подалась вперед, до губ Олега... Для мене все було ніби в сповільненій зйомці... Папки з документами випали з моїх рук і звук їхнього падіння роздався луною по всьому коридору...