Глава 7. Я не кохаю її. Я кохаю. Я вчиняю правильно

ВАДИМ

Я не кохаю її. Я не можу її кохати. Вона ніколи не покохає мене. Це просто бажання знов заволодіти тим, що я мав, не більше. Десь так... 

Мене просто бісить, що вона обрала його, просто вибішує!

Я йшов коридором до ординаторської, де сьогодні мало проходити заняття з Вікторією. Прийду першим, бо не пішов на обід. Не хотілось побачити Стасю чи Олега. Навіть не зважаючи на те, що вони не будуть разом на людях, я все одно помічу їхні погляди, а навіть якщо не помічу, навіть якщо вони дуже обережні, я їх просто надумаю. 

Ніколи не думав, що дійде до подібного...

Проходячи повз кабінет головлікаря раптом почув її імʼя і мене як струмом вдарило.

—...розібратись зі Стасею і ситуацією. Дякую, Валерію Степановичу, я знала, що можу на вас покластись, — сказала Вікторія. 

— Ми стільки років знайомі, Віко, мені б дуже хотілось, щоб ти могла спілкуватись зі мною не в настільки офіційному тоні... — мʼяко відповів їй головлікар. — Можливо, колись ти зможеш говорити зі мною «на ти», хоча б коли ми наодинці.

Боже, він в неї закоханий? В Вікторію? І при чому тут Стася? Віка попросила звільнити Стасю?... Через Олега? 

Я починав злитись. Ні, я теж не хотів, щоб ця парочка працювала разом, але я б не опустився до такого, навіть якби мав важелі. 

Я не хотів, щоб Стасі було погано. Реально, скільки не думаю про це, все більше і більше розумію, що, можливо, він дійсно зможе зробити її щасливою. Але якщо він облажається, я точно не втрачу свій шанс. Однак бажати їм невдачі і розлуки я більше не хочу, хоч і розумію, що особисто мені від цього всього буде погано.

Коли я почув, що вона рухається до дверей, то швидко юркнув за кут, до коридору, який вів до кабінету, де у мене мала бути пара саме з Вікторією. Вже хотів відправитись далі, однак раптом взяв і зупинився. 

Почув за спиною цокіт її підборів і усміхнувся: більше в коридорі нікого не було. Коли Вікторія порівнялась зі мною, я почав йти поруч.

— Не шкодь Стасі, — сказав я прямо і зазирнув їй в очі. 

— Ти що, підслуховував? — перелякано перепитала вона. — І як ти зі мною говориш, я можу відрахувати тебе... 

— Я почув все, і раджу тобі схаменутись, — перебив її погрози я. — Ти можеш відрахувати мене, але уяви, що буде, якщо Олег дізнається... Він ніколи не пробачить тебе. 

— Ніби сам такий білий і пухнастий, — вона насупилась. — Я чула і бачила ваші розбірки. 

— Я не будую козні і говорю все і всім прямо, — не погодився я. — І тобі раджу того ж. Поговори з Олегом, можливо, він тебе навіть вислухає. Все ж, ви довго були разом, хіба ні? 

— Тобі допомогло те, що тебе вислухали? — вона криво усміхнулась. — Не хочу слухати поради від того, хто в ще гіршому положенні, ніж я.

— Помиляєшся, — я похитав головою. — Я точно в кращому положенні, ніж ти, Стася зі мною розмовляє, ми маємо близькі стосунки, не зважаючи на все, що було в минулому. 

— Те, що ти задовільнюєшся недодружбою не значить, що і я маю цим задовільнюватись, — прошепотіла вона.

— А у вас з ним взагалі хоча б була та дружба? — я вигнув брову. — Я чув інакше. 

— Ти, дивлюсь, любиш підслуховувати, — Віка насупилась. — Однак не думай, що я злякаюсь тебе. Ти — ніхто, Вадиме. Ти нічого не зможеш зробити. Олег буде моїм рано чи пізно. І я б радила тобі взагалі не втручатись. Дивись і Стасю доведеться заспокоювати, зцілювати її зранене сердечко...

— Я попередив тебе, — процідив я крізь зуби. — Не лізь до неї. 

— Ти мені і з Олегом заборониш говорити? — вона раптом розсміялась. — Хлопчику, ти правда думаєш, що я злялкаюсь? 

— Дурепа, — я зітхнув. — Я своє слово сказав, — на цій фразі я просто перестав дивитись на неї і прискорив крок. Вже за пару секунд я йшов попереду і не бачив Віки...

***

Поки йшов до кабінету, таки замислився над її словами. Мені дійсно мало б бути краще, якщо ці двоє розійдуться... Тим паче, якщо я особисто не докладу до цього руку. Стася знов стане самотньою, а я... Я буду єдиною близькою їй людиною поруч. Вона відкриється мені, буде плакати на моєму плечі, буде страждати, але...

Ні, я не хочу. Не хочу, щоб вона страждала. Навіть якщо потім вона буде зі мною, я не хочу цього. Чому?... Раніше я дуже хотів, щоб вона його кинула, щоб знов стала вільною, і щоб я довів, що змінився...

Але щось в мені дійсно змінилось і тепер... Тепер я буквально бачу цю картину. Вона зникне... Моя Стася, щаслива і усміхнена, зникне, якщо він розібʼє їй серце... Я авжеж спробую його склеїти, але чи зробить це її щасливою?... Хоча, з ним прямо зараз вона теж не така вже й щаслива. 

Хіба він не повторює моїх помилок з усім цим фарсом?... Як на мене, приховуючи стосунки вони тільки більше розворушують осине гніздо. 

Якби я був на його місці, то просто обрав би Стасю, це без сумнівів. Зараз я б обрав її. Шкода, що тоді я був таким ідіотом і просто не розумів, наскільки вона мені важлива, і що вона може отак взяти і зникнути з мого життя... Принаймні в тій якості, в якій була...

Від усвідомлення того, наскільки сильно я тоді протупив, ставало сумно... Але, на жаль, минулого не зміниш. Певно все сталось так, як мало статись, і я отримав по заслугах...

ОЛЕГ