Глава 5. Вадим, Олег і Віка, яка підглядала.

 Вадим

Щойно побачив її, зрозумів, що щось змінилось. Ні, її поведінка була такою самою, як зазвичай, але очі... Очі не обманювали. Стася була щаслива і це могло означати тільки одне: вона знов з ним. 

Ні, я авжеж припускав, що у мене може бути параноя чи щось подібне, однак її вигляд... Я просто не уявляв, що могло зробити її щасливою, окрім потеплішання в стосунках з Олегом. 

— Привіт, — вона усміхнулась, коли підійшла до мене. Її очі практично світились: певно, я не помилився...

— Привіт, Стасю, — я злегка сумно усміхнувся. — Як справи? 

— Все... — вона на секунду завмерла, ховаючи усмішку. — Все, як завжди. 

— Ну як скажеш, — я кивнув. 

Саме в цей момент до палати зайшла наша найновіша викладачка — Віка, колишня Олега. 

Вона, як і завжди, була доволі прискіпливою, але справедливою, чим нагадувала мені самого Олега. Сьогодні, так само як і всі останні дні, я намагався бути якомога активнішим: раз Стася так цінує розум, я маю показати клас. Хочу, щоб вона помітила, як сильно я змінився... 

Але сьогодні все пішло не зовсім за планом: Стася і сама була на диво активною і всюди встигала швидше за мене. Все ж не дарма саме вона завжди була дійсно найкращою на потоці.

Коли заняття закінчилось, ми мали попрацювати з картами пацієнтів. Це була доволі нудна робота, але і тут я старався, як ніколи, бо хотів високий бал.

Як тільки години роботи з картами закінчились, я підловив Стасю в безлюдному коридорі на шляху до кафетерію: 

— Ходімо обідати разом? — запитав я у неї.

Вона озирнулась по сторонах, а потім відвела погляд, привідкрила рота: видно, хотіла щось сказати, але промовчала. 

— Ти знову з ним, так? — запитав я так, щоб ніхто окрім неї не почув. 

Стася вмить почервоніла, а її зінниці розширились від здивування.

— Так і знав, — я зітхнув.

— Вадиме... 

— Я нікому не збираюсь казати, не переживай, — одразу перебив її я.

Було боляче. Тож, виходило, вони просто розіграли спектакль? Ні, Стасі дійсно було погано. Що як цей Олег зробив все це навмисне? Розійшовся з нею, щоб дати всім зрозуміти, що з інтрижкою покінчено, а потім... Він міг таке продумати, сто відсотків.

Стася відвела погляд. Її очі посумнішали і мені це не подобалось. 

— Я серйозно, я хочу тобі тільки добра, — чесно сказав я. — Однак ти маєш розуміти, що він — досвідчений, розвести таку наївну і закохану дівчинку, як ти, для нього як два пальці об асфальт.

— Що за вирази... — Стася злегка насупилась. 

— Кажу, що думаю, — я знизав плечима. — Скажи спасибі, що не матом. Бо він реально неправий, Стасю. Він ризикує твоєю карʼєрою. Я вже мовчу про його власну карʼєру... І заради чого? Що у вас може бути спільного, окрім медицини? Він старий... 

— У нас не настільки велика різниця у віці, — вперто прошепотіла вона. 

— За що ти його кохаєш? — раптом запитав я. — Просто за те, що він геній? 

— Кохають не за щось, Вадиме, — вона похитала головою. — І якщо ти цього не розумієш, то, певно, ще не кохав. Розмову закінчено, — вона вже хотіла розвернутись і піти геть, але я взяв її за запʼясток. Обережно, всього двома пальцями.

— Не смій йти посеред розмови, не ставай черствою, ти не така, —  сказав, зазирнувши їй в очі. 

— Звідки тобі знати, яка я? — запитала вона, не відводячи погляду. — Ти ніколи не дивився на мене, я була тобі просто придатком, бонусом. Для сексу, сніданків, прибирання і прання. Більше служниця, ніж дівчина, бо і секс в нас був скільки разів? — вона зітхнула. — Хоча зараз це все не так вже й важливо, Вадиме. Я свій вибір зробила, тобі залишається тільки змиритись. Я ніколи не буду з тобою. 

— Та причому тут я? Я кажу про те, що ви не зможете бути парою! От пройде хімія і ви зрозумієте, що все це було тільки цікавою пригодою, не більше, — продовжив я.

— О, ти в нас дійсно знаток «цікавих пригод», — іронічно сказала вона. 

Я її не впізнавав. Стася стала такою холодною і далекою... Невже кохання робить з людей отаке?... Хоча, я себе обманював. До нашої розмови Стася дійсно була щасливою, я бачив це в її очах. Виходить, це я так сильно розізлив її. 

— Стасю, будь ласка, послухай мене. Я просто не хочу, щоб тобі знов було боляче, ось і все. Я знаю, що коли ти закохуєшся, то робиш це без останку і...

— Вадиме, не тобі давати уроки з того, як не робити мені боляче, не знаходиш? — несподівано її погляд став якимось переляканим, вона дернула руку, але я не відпустив, коли раптом відчув, як мене самого смикнули за запʼясток. 

Коли я розвернувся, не міг повірити своїм очам...
ОЛЕГ

Коли я побачив, як він тримає її за руку, мені ніби дах зірвало. Не подумавши ні про що я підлетів до Вадима, схопив його за запʼясток, потягнувши на себе, а вільною рукою вмазав йому прямо в ніс.

Однак практично одночасно з цим Вадим також поцілив мені в губу, а так як руки мої були зайняті, я не зміг ані захиститись, ані ухилитись, він скористався цим.