Глава 39. Олег. Розмова.

Останні тижні я весь час думав про те, як же сильно Стася змінила моє життя. Та й взагалі, хіба то було життя? Я весь час відчував себе винним перед Вікою за те, що хотів працювати на улюбленій роботі, а не заробляти більше грошей для «родини»... Але чи була то родина?

Ні, справа не в штампі в паспорті, на той момент я вважав Віку своєю родиною вже багато років... І думав, що старатись «на благо» це може навіть правильно. Вважав себе егоїстом і корив себе за те, що ніби як не думаю про неї, коли раз за разом відмовляюсь від місця в клініці її батька. Там у мене була б гідна зарплатня і тому подібне, і Віка, певно, була б задоволена.

Однак все сталось як сталось, і тоді, коли я майже здався щодо свого власного шляху, я зустрів її.

Все почалось з незрозумілого потягу, я думав, що мене тягне до неї просто на фізичному рівні і це пройде, однак все виявилось не так просто.

Стася була збита зі шляху, збита коханою людиною... В цьому плані вона нагадала мені мене самого і я подумав, що треба врятувати хоча б її... Так, тоді я подумав саме про це.

Хоча ні, неправда. Спочатку я думав, що вона — дурненька блондинка, яка пішла в нашу клініку просто для того, щоб слідувати за предметом свого обожнювання — Вадимом. Скільки вона страждала через нього... Червоні очі, сльози... Одразу згадується наша перша розмова на даху і моє «Якщо хочеш плакати — плач». Вже тоді я відчув між нами особливий звʼязок. Такого зі мною не було ніколи. Вже тоді я зрозумів, що таке кохати по-справжньому. В тому, що це був не просто потяг, а справжнє кохання, я впевнився одразу, як ми поговорили вперше.

Кажуть, що буває кохання з першого погляду, кажуть, буває з першого дотику, а ще — з першої розмови. Деякі вважають, що воно можливо з першого побачення, а ще — з першого сексу...

Мені ж здавалось, що я кохав Стасю завжди, навіть коли ми ще не були знайомі. В мені вже були ті почуття, вони жили всередині мене, супроводжували мене, і ось, коли ми з нею нарешті зустрілись, вони ніби прокинулись. Тобто, мені дійсно здавалось, що я кохав її все життя... Це було так природньо, ніби життя нарешті стало життям, а без цього було лише існуванням.

Тепер все буде добре, сто відсотків.

Саме з такими думками я й йшов до шефа. Я знав, що знайду слова. Мені треба було запевнити його, що все буде добре, і що наші стосунки не завадять нашій роботі і навчанню. Я навіть продумав все щодо її оцінювання... Щоб не було конфлікту інтересів, я запропоную, щоб на всіх заліках її роботу окрім мене оцінював ще один з викладачів, такий собі наглядач.

Коли я стояв перед дверима начальника, я вже не боявся. Я знав, що прийняв зважене рішення, знав, що Стася, як і я, може стати зіркою цієї лікарні, і що всі це розуміють, навіть головлікар.

Видихнувши повітря, а потім набравши в легені побільше повітря, я постукав у двері.

— Валерію Степановичу, це Олег...

— Заходь, — сказав він з-за дверей.

Я відкрив двері, зайшов усередину і одразу закрив за собою двері.

— Проходь, сідай, — він дивився на мене незвично уважно, а ще — сумно.

— Добре, — я пройшов углиб кабінету і присів навпроти. — У мене є до вас розмова, Валерію Степановичу.

— Спочатку дай сказати мені, — він зітхнув. — Олегу, ти знаєш, що я ціную тебе, як нікого іншого, — він зазирнув мені в очі. — Ти дуже талановитий, ти мав рацію тоді. Я не хочу тебе звільняти. Навіть зараз, коли до мене дійшли чутки, що ти тягнеш студентку за секс.

Від його фрази я аж вскочив зі стула і вперся долонями в його стіл.

— Не кажіть так про неї... Вона взагалі геній. Вона розумніша за мене в її віці.

Наші погляди зустрілись і я раптом зрозумів, що вперше в житті підвищив голос на керівництво...

— Олегу, я розумію, молодість і все таке, вона красива і мила дівчинка, але чи це дійсно вартує твоєї карʼєри? — запитав він, пильно подивившись мені в очі. — Або... Давай поставимо питання інакше.  Ти ж розумієш, що якщо вона дійсно геній, ти робиш їй ведмежу послугу? Чи вартують ваші стосунки її власної карʼєри, Олегу?... Її нікуди не візьмуть, якщо дізнаються. Вона втратить будь-який шанс... І буде зі своєю геніальністю працювати десь в лабораторії максимум. Такого майбутнього ти їй хочеш? 
 

***
Ну що ж, починається....