Глава 38. Стася. Несподівана щирість.

Не зважаючи на всі косі погляди сьогодні в мене був хороший настрій, бо саме сьогодні всі ці проблеми мали закінчитись. Ну або принаймні стати набагато меншими. Я вірила, що хто-хто, а Олег точно зможе домовитись з начальством, бо ж він геній і потрібен лікарні...

Час тягнувся надзвичайно довго... Дзвонити чи писати Олегові я не хотіла, точніше, я хотіла, але не хотіла його відволікати... Ну і не хотіла нових чуток. Краще вже спочатку нехай поговорить з начальством.

Навіть на обід йти не хотілось... В обідню перерву ноги самі привели мене на дах, де було незачинено...

Десь в глибині душі я дуже сподівалась на те, що і Олег прийде сюди, і коли я почула за своєю спиною, що двері відчиняються, серце затріпотіло і на обличчі сама собою зʼявилась усмішка.

Я почула тихі, аж надто тихі кроки за спиною, незвичні для Олега кроки. Можливо, він хоче підкрастись типу непоміченим? Ну добре, зроблю вигляд, що не чую... Серце забилось частіше.

Все ж, це було наше місце від самого початку... Може, він вже поговорив з керівництвом? Хоч би все було добре... З усім іншим ми точно впораємось.

Я не хочу, щоб через мене у нього були проблеми з роботою, дуже не хочу.

Коли мене несподівано обійняли зі спини, я стрепенулась, бо зрозуміла, що це не Олег...

— Вадиме, що ти тут робиш? — я одразу ж вислизнула з обіймів і розвернулась обличчам до свого колишнього хлопця.

— Я шукав тебе, — він зазирнув мені в очі.

— Нащо? — я зітхнула. Насправді навіть відчула легке роздратування, що було доволі незвичним для мене почуттям.

— Хотів поговорити, — серйозно сказав Вадим.

— Нам нема про що говорити, — відрізала я. — Будь ласка, йди геть.

— Лікарнею ходять дуже погані чутки про тебе... І все через нього, через ваш звʼязок. Якби він кохав тебе, Стасю, він би зробив так, як буде краще для тебе, — вперто мовив він.

— А ти в нас великий знавець кохання, — я схрестила руки на грудях і підтисла губи.

— Твої батьки не можуть тобі додзвонитись, дзвонили мені, — раптом перевів тему Вадим.

— Що?... — шоковано перепитала я.

Я дійсно давно вже нічого не чула від них, але на то були причини... Я сама так вирішила, сама зробила так, щоб вони не змогли додзвонитись. Не хотіла слухати їхні нотації щодо приватної клініки, коли вони знов охолонуть і вирішать наставляти мене на «правильний шлях».

— Питали, як ми, як ти, чому не береш слухавки і тому подібне, — Вадим зітхнув.

— Я поставила їх у чорний список, — я знизала плечима.

Сказати це виявилось простіше, ніж я думала. Взагалі розмовляти з ним було просто, ніби я розмовляла із зовсім посторонньою особою. Я більше точно зовсім нічого не відчувала до нього.

— Але вони і з інших номерів дзвонили, — додав він.

— Знала, що так буде, тому не брала слухавки з усіх незнайомих номерів, — відповіла я.

— Я сказав їм, що попіклуюсь про тебе, — він зазирнув мені в очі.

— Прошу тебе, Вадиме, досить ламати цю комедію. Не знаю, що ти там собі надумав... Чи то в тебе нова гра, чи ти дійсно жалкуєш, що все сталось так, як сталось, але в будь-якому випадку, це все — в минулому, — я зітхнула. — Я не тримаю на тебе зла чи щось подібне, не переживай. І я навіть вірю, що це не ти розпускав ті плітки, хоч і не розумію, кому ще це вигідно...

— Плітки пішли від медсестер, — зізнався Вадим. — Принаймні так мені сказали дівчата з інтернатури.

А я одразу згадала про ту медсестру, яка колись казала мені триматись подалі від Олега. Це звучало логічно... Виходить, я стала їй поперек горла через те, що Олег вибрав мене?...

— Бачу, ти не надто здивована, — він зітхнув.

— Так, — я кивнула. — Була одна медсестра, яка казала мені навіть не думати про нього...

— Ого, які пристрасті, — хмикнув Вадим. — Хоча ні, краще нічого мені не говори, Стасю, — він зазирнув мені в очі. — Мені боляче чути подібні речі.

— Пробач...

— Я знаю, що ти не винна, — він зітхнув. — Я сам прошляпив своє щастя... — на цих словах я вже мало не відкрила рота, щоб зупинити його, але Вадим не дав. — Просто дослухай мене, це все, чого я прошу, добре? — з надією перепитав він.

— Добре, — я зітхнула.

— Я зрозумів, що дійсно кохаю тебе, і... Чорт, навіть якщо розумію, що він тобі не пара і тому подібне, я не буду робити підлянки. Я дійсно впевнений, що він все запорить сам. А ти будеш страждати... І від однієї думки про це мені чомусь боляче. Хоча я ж маю типу радіти, — плутано сказав він. — В будь-якому випадку, я не хочу, щоб ми з тобою стали ворогами чи щось подібне. Я хочу підтримувати тебе хоча б як друг...

— Ти ж розумієш, що ми з тобою навряд зможемо знов стати друзями... — я опустила погляд кудись в підлогу.

— Так, я це розумію, — він зробив невелику паузу, а потім продовжив. — Але я хочу, щоб ти знала, що якщо тобі треба буде якась допомога чи ще щось, я прийду, обіцяю.

Було дуже незвично чути від Вадима подібні слова, однак я відчувала, що він говорив абсолютно щиро. Не те щоб він здався щодо мене, однак я вірила у факт, що він хоче мені добра.