Глава 36. Стася. Той, хто зміг зцілити моє серце.

Наступні години я буквально провела в очікуванні і передчутті вечора. Знов відволікалась на заняттях... Мене навіть посварили, певно, вперше за ці півтора місяці, що я тут навчалась. Ну але так як до цього я була буквально найзразковішою інтернкою, то все обійшлося малою кровʼю.

Настрій, не зважаючи на погляди лікарів у коридорах та кафетерії, був хорошим. Все ж, якщо Олег сказав, що все буде добре, значить все буде добре. Я маю довіряти йому, все ж це Олег...

Коли наша зміна вже підходила до кінця, настрій навіть покращився, бо я була в передчутті.

Олег дійсно думав про наше спільне майбутнє і це було дуже приємно... Можливо, хтось скаже, що нам рано жити разом, однак я дуже хочу жити з ним... В мене в животі прямо метелики пурхають через усвідомлення того, що все складається так добре.

Я не дозволю пліткам і косим поглядам зіпсувати найкращі дні мого життя. Бо ж тепер ми з Олегом офіційно зустрічаємось, і від усвідомлення цього я просто на сьомому небі від щастя.

Я вже зараз уявляю, як це може бути... І одразу червонію. Вечері і сніданки вдома, кіноперегляди, ще щось... Коли ми будемо жити разом, я зможу дізнатись його краще, зможу зробити його життя комфортнішим, а самого Олега щасливим. Я вірю, що я впораюсь.

Та й сама... Я була щаслива просто від того, що Олег поруч.

— Стасю, ми маємо поговорити, — Вадим підійшов так несподівано, що я аж стрепенулась.

— Вадиме, прошу, досить, — тихо сказала я.

— Ні, не досить, ти...

— Я не хочу тебе слухати, — жорстко відрізала я. — І не буду. Пробач. І взагалі, тут не місце для подібного...

— Добре, — сказав він, — Тоді ми поговоримо в іншому місці, пізніше, — і серйозно додав: — Я не відступлюсь, Стасю, нізащо, так і запамʼятай. Я не дам йому зламати тебе, — на цих словах він відвернувся і швидко пішов геть.

***

Серце билось часто-часто, хоч це було вже не перше наше побачення і не перший раз, коли Олег приходив до мене додому. Але все одно було дуже хвилююче.

Ми підійшли до квартири, я відімкнула її, ми зайшли всередину. Я усміхнулась, спостерігаючи за тим, як Олег знімає верхній одяг і роззувається.

Невже так тепер буде щовечора?

Ми щовечора будемо приходити разом, усміхатись одне одному, триматись за руки...

— Бачу, твій настрій трохи покращився, — сказав він, підійшовши до мене і обійнявши за талію, коли я вже повісила куртку.

— Так, — я кивнула, не відводячи погляду від його очей.

Я розуміла, що дійсно ставала впевненішою і в собі, і в майбутньому, коли поруч був Олег. Це повністю відрізнялось від того, що колись було поруч з Вадимом. З ним я навпаки ставала все менш і менш впевненою в собі та майбутньому... Особливо після того, як ми почали працювати в клініці. Ну і взагалі, про яке майбутнє могла йти мова, коли він поставив мене перед фактом того, що ми мали видавати себе практично за малознайомих людей, а не те що пару?..

— Про що задумалась? — він торкнувся долонею моєї щоки, продовжуючи гіпнозувати поглядом.

— Про тебе, про нас, — тихо сказала я. — Про те, що я щаслива, що потрапила в цю клініку і що ми зустрілись.

— Інакше і бути не могло, — він усміхнувся. — Такій талановитій дівчинці потрібен тільки найкращий спеціаліст у викладачі... Хоча, я певно не найкращий викладач, раз все дійшло до такого... Але я не дозволю цьому зіпсувати твоє лікарське майбутнє, обіцяю.

Його фраза мене чомусь не заспокоїла, а тільки навпаки змусила задуматись... Олег казав так, ніби «моє лікарське майбутнє» важливіше за нас із ним, за наші стосунки... А може, мені це просто здалось? Може сьогодні я просто надто підозріла?

Я дивилась йому в очі і боялась поставити подібне запитання вголос. Замісто того помітила, що його очі опустились кудись в район моїх губ... І це змусило мене шумно видихнути повітря.

Олег, його близькість, це все дуже сильно впливало на мене. Кожного разу як вперше. Кожен дотик, кожен поцілунок, кожен його погляд, кожне звертання до мене викликали все нові й нові спалахи бажання і задоволення. Я не думала, що взагалі можна так сильно реагувати на дотики та поцілунки іншої людини, думала, таке буває тільки в фільмах чи чомусь подібному, але ось це відбувалось прямо тут і зі мною...

— Я кохаю тебе, Стасю, — сказав він, щойно відірвався від моїх губ.

— Я теж кохаю тебе, Олегу...

Так, він дійсно кохає мене. Я не маю боятись, не маю переживати за майбутнє. Олег точно зробить так, щоб я була щаслива. Я готова цілком і повністю довіритись йому, бо це він, це Олег, мій коханий, той, кого обрало моє зранене серце, той, хто зміг його зцілити...

***
Привіт, діліться враженнями, мені дуже важлива ваша думка!
Не забувайте підписатись на мою сторінку і поставити книзі зірочку, якщо вона вам подобається!