Глава 35. Олег. Ті самі слова і рішення...

Не хотілось йти з даху, де ми були тільки вдвох і ніяких проблем практично не існувало. Це місце стало нашою обителлю, нашим, тільки нашим кутком свободи і абсолютної щирості. Однак все хороше колись закінчується, певно, так.

— Нам час повертатись, — я торкнувся кінчиками пальців її щоки.

Стася нічого не казала, але по її погляду я бачив, що вона дуже переживає. Вона намагалась приховати це за усмішкою, однак я все одно бачив ці переживання.

— Все буде добре, я не дозволю тобі втратити це місце, Стасю, — впевнено сказав я. — Бо це місце ти заслужила. Я хочу навчати тебе.

Вона хотіла щось сказати, вже відкрила рота, але прикусила губу і відвела погляд.

— Ну чого ти? — я погладив її по щоці.

— Не знаю, мені неспокійно... — тихо сказала вона. — Я дійсно дуже хотіла навчатись саме в тебе, це було дуже важливо, але зараз...

— Все, не слова більше, — я приклав пальця до її губ.

А вона взяла і поцілувала мій палець. Чмокнула його, зазираючи мені в очі. В її очах завжди стільки любові та ніжності...

Я знов торкнувся кінчиками пальців її щоки, а сам подався вперед, прикриваючи очі.

Коли торкнувся губами її губ, вона любʼязно привідкрила їх. У нас завжди в усьому була просто ідеальна синхронізація... Інколи мені реально здавалось, що Стася — буквально моя друга половинка. Реально не думав, що так буває, але виявилось — буває, ще й як.

Кожен поцілунок, кожен дотик — як вперше.

Коли я відсторонився від неї і розплющив очі, погляд зачепився за її вологі після поцілунку губи.

— Зводиш мене з розуму, так нечесно, — я усміхнувся, торкаючись пальцем її вологої нижньої губи. — Так я точно не захочу кудись йти...

— Але треба, — вона зітхнула.

— Так, — я кивнув.— Зустрінемось на занятті, а потім... Можемо піти кудись. Після роботи, що скажеш?

— Так, добре...

***

День пройшов більш-менш спокійно. Так, деякі медсестри та лікарки дивились косо, однак можливо це все мені просто здавалось. Можливо, стрес Стасі передавався і мені, посилюючи параною. Хоча, нащо пробувати обманути себе, Ілля ж чітко сказав, що всі знають...

Але це все не так вже й важливо. Важливо інше, а саме як пройде розмова з Валерієм Степановичем. Але він завжди, хоч і сварився, був на моєму боці. Я знаю, що важливий йому, як спеціаліст нашої лікарні, тому впевнений, що все буде добре і він просто хіба побурчить для вигляду.

Коли наша зміна майже закінчилась, ми зі Стасею домовились зустрітись в іншій кафешці. Я запропонував швиденько повечеряти і після цього сходити в кіно, Стася погодилась.

Мені не подобалось, що ми все ще не маємо афішувати наші стосунки, але зараз, коли я ще навіть з Валерієм Степановичем не поговорив, треба було терпіти.

Ми зустрілись вже біля кафешки. Стася виглядала щасливою, однак я бачив, що вона все ще хвилювалась, тому зустріч цього разу проходила дещо напружено...

Коли ми довечеряли і вийшли на вулицю, щоб пройтись до кінотеатру, який був у торгівельному центру в пʼятнадцяти хвилин звідси, я взяв її за руку.

— Стасю, будь ласка, не переживай, я зроблю все, щоб все було добре...

— Я знаю, — тихо відповіла вона.

— Тоді чому я відчуваю таку напругу... Я ж відчуваю тебе, кожну твою емоцію, розумієш? — я зазирнув їй в очі.

— Не знаю, у мене якесь погане передчуття, — чесно сказала Стася.

— Забула? Ми ж сьогодні почали офіційно зустрічатись, — я усміхнувся. — Я думав, цей день принесе тобі радість...

— Я рада, правда, але на душі... На душі неспокійно. Я дуже не хочу, щоб в тебе були проблеми...

— Ну ти знов про це, — я усміхнувся. — Та не буде ніяких проблем. А навіть якщо якісь і будуть, я з ними впораюсь.

— Добре, — вона кивнула, а потім раптом подалась до мене, пригорнулась і обійняла.

Я обійняв її у відповідь.

Мені здавалось, що вона тремтить...

— Може ну його, той кінотеатр? Сходимо поїмо, а потім подивимось фільм у тебе? Якщо ти авжеж не проти. Я б хотів, щоб ми побули тільки вдвох. До речі, я підшукав декілька квартир, на вихідних можемо сходити подивитись на них і можливо обрати щось. Якщо ти хочеш... Ми б могли вʼїхати туди разом.

Вона подивилась на мене таким щасливим поглядом, що я мимоволі усміхнувся.

— Бачу, тобі подобається ця ідея.

— Так, — вона кивнула. — А я... Я здам свою квартиру... Хоча, може... Може ти просто переїдеш до мене.... — випалила вона на одному подиху. — Все ж, за цю квартиру не треба платити і...

— Але тоді комуналку буду платити я, — я усміхнувся і зазирнув їй в очі. — Кохаю тебе, дуже хочу жити з тобою, Стасю... — я подався вперед і торкнувся губами її губ...

***

Ну що ж, продовжуємо...
Чекаю на коменти!

А також прошу вас підписатись на мою сторінку, якщо ви ще цього не зробили, ну і авжеж поставити книзі зірочку! 

Якщо сьогодні побачу багато підписок - ввечері буде ще одна глава.