Глава 31. Олег. Мені вже зараз хочеться почати жити з нею...

Коли ми разом, коли ми так близько, я не можу стримуватись. Я хочу цілувати її, обіймати, пестити, доводити до піку і самому бути на межі навіть просто від цього виду... Ніколи не думав, що можна так сильно бажати когось...

Сподіваюсь, ця ніч стала для неї такою ж само особливою, як і для мене.

Чесно кажучи, тепер я взагалі не хочу розлучатись з нею навіть на хвилину...

Я провів долонею по щоці Стасі, яка все ще спала на моєму плечі.

Така ніжна, вона повністю довірилась і відкрилась мені вчора, я навіть не думав, що це буде настільки щиро і відкрито.

Коли думаю про вчорашню ніч, то...

Стася раптом розплющила очі і подивилась на мене.

Я усміхнувся і продовжив гладити її по щоці.

— Пробач, я, певно, тебе розбудив, — я зазирнув їй в очі.

— Ми ще не проспали? — вона почала метушливо озиратись навколо. — Котра зараз година...?

— Не переживай, ще навіть будильник не продзвенів, — я приобійняв її і знов поклав собі на плече.

В цей момент вона раптом почервоніла, а я відчув, як швидко забилось її серце.

— Невже знітилась? — я чмокнув її в маківку.

— Трохи, — чесно сказала вона.

Саме в цю мить мій телефон задзвонив: це вже був будильник.

Я взяв його вільною рукою і одразу відключив.

— Треба вставати, якщо не хочемо запізнитись, — скзаав я.

— Угу, — вона кивнула.

— Стасю, все добре? — я зазирнув їй в очі.

— Мені трохи страшно... — відповіла вона. — Що буде далі...

— Якщо будемо обережні на роботі, то все буде добре, — я усміхнувся і чмокнув її в губи. — Не переживай.

Вона ніби хотіла щось сказати, однак промовчала. Все ж, її це хвилювало.

Насправді, мене не надто хвилювали співробітники. Однак все одно треба бути обережкими на роботі, бо якщо головлікар дізнається, то скоріш за все буде незадоволений.

З іншого боку, Ілля постійно крутить шури-мури зі студентками, кожен рік одне й те ж саме, він міняє їх, як перчатки. Можливо, я просто надто заморочуюсь і все дійсно буде добре...

Стася встала з ліжка, прикриваючись ковдрою і я мимоволі замилувався нею. Все ж, вона трохи знічувалася при подібному... Але це було дуже мило. Я вже уявляв, що ми б могли прокидатись так кожен ранок. Цікаво, на який ранок вона буде повністю розкута... А може і не буде зовсім? В принципі, така от знічена Стася — це моя Стася, і я не хочу її міняти...

***

— Бувай, — я чмокнув її в губи, — Звідси піду в обхід.

— Добре, — вона кивнула, опустивши голову.

— Не переживай, — я взяв її за руку і зазирнув в очі. — Я зроблю все, щоб ти могла комфортно працювати і щоб не пішли чутки. Все ж, у нас не дуже звичний випадок, ти сама розумієш.

— Так, знаю. Я не хочу, щоб в тебе були проблеми через мене, — вона знов подивилась на мене.

— Я просто не хочу, щоб тебе перевели до іншого викладача, Стасю. У нас нема іншого діагноста мого рівня, тебе не зможуть навчити як слід, — сказав я абсолютно серйозно.

Мене дійсно це хвилювало, дуже сильно хвилювало. Була і ще одна проблема... Я не знав, як вона буде навчатись у мене після того, як наші стосунки перейшли на наступний рівень.

— Дякую тобі, Олегу, — вона зазирнула мені в очі. — Обіцяй, що ти навчиш мене від початку до кінця...

— Добре, обіцяю, — я усміхнувся і знов чмокнув її в губи. — Треба йти, а то запізнимось...

— Так, ходімо, — погодилась вона...

***

Коли зайшов у відділення, чомусь здалось, що всі на мене дивляться. Напевно, це була параноя?... Але вони дійсно відвертались, щойно я дивився на них.

Я спробував відволіктись на роботу, і ніби трохи допомогло. Сьогодні в мене не було занять з діагностики з інтернами, зато були години в терапії та в кліниці.

Але спочатку обід. Хотілось хоть мельком побачити Стасю, за півдня я дійсно почав скучити за нею.

Мені вже зараз хотілось почати жити з нею. Треба пошукати квартиру. Можна авжеж було б вʼїхати до неї, однак я не буду напрошуватись, краще запрошу її на «нейтральну» територію.

Вирішив сходити на обід до кафетерію, там я точно побачу її... Авжеж, не можна буде підійти, поцілувати чи щось таке, однак хоча б побачу.

Коли я вже підійшов до кафетерію, побачив Іллю, який саме стояв біля дверей всередину і ніби чогось чекав. Дивився якось стривожено, це мені не подобалось... Невже, він чекав на мене?

***
Ну що ж... діліться враженнями, буду рада почути вашу думку, також перевірте, чи поставили ви книзі зірочку, це дуже важливо!

Будь ласка, поставте зірочку, якщо ще цього не зробили!

Також прошу вас підписатися на мене, якщо вам подобаються мої книги! Скоро буде новинка в цьому ж стилі, якщо підпишетесь - не пропустите!