Глава 28. Стася. Я надовго запамʼятаю цей вечір..

— Ти любиш фондю? — Олег подивився на мене.

Нам саме дали меню і ми мали обрати страви.

— Чесно кажучи, я не знаю, — я усміхнулась і злегка знітилась. — Я не пробувала. Але сир і мʼясо люблю... — я все ж трохи хвилювалась.

— Добре, — він торкнувся долонею моєї руки і переплів наші пальці, а потім рукою підкликав офіціантку.

Потім попросив фірмове фондю з качкою.

— Що бажаєте до фондю? — запитала офіціантка. — Можу порадити біле вино сорту Шардоне.

Вино... Вечір... Олег і я. Побачення. Це все дійсно відбувалось тут і зараз, а мені все ще трохи не вірилось. Скільки років ми ніби як «зустрічались із Вадимом, але у нас побачень, можна сказати, і не було.

— Стасю, ти як щодо вина? — Олег зазирнув мені в очі. — Але якщо не хочеш, можемо замовити якийсь безалкогольний коктейль, чи навіть чай, я бачив, тут є авторські напої.

Було так приємно, що він переживав за мене. Серце билось часто-часто.

— Я не проти вина, — я усміхнулась. — Довірюсь вашому смаку, — це я звернулась вже до офіціантки.

— Добре, — ввічливо сказала дівчина. — З фондю найкраще йдуть вина Піно Блан, Совіньйон блан та Рислінг. Найкраще саме до фондю з качки, певно, підійбе Рислінг. Вам вино нести одразу, чи з фондю?

— Давайте разом, — Олег усміхнувся.

Виглядав задоволеним, навіть щасливим. На роботі він не дозволяв собі подібних усмішок...

— Добре, дякую за замовлення, — офіціантка теж усміхнулась і пішла.

Олег тим часом обернувся до мене і зазирнув в очі. Я знов відчула, як до щік приливає кров.

Людей тут практично не було, однак я чомусь відчувала легкий сором. Він так дивився на мене, що все всередині ніби горіло. Такого у мене ще ніколи не було...

Він несподівано подався вперед, до мого вуха:

— Стасю, не дивись так на мене, бо я хочу поцілувати тебе прямо тут і зараз, а це не дуже правильно... Точніше, я хочу поцілувати тебе так, як в подібному місці точно не цілують, розумієш? — вкрадливим тоном прошепотів він.

Серце забилось так часто, що буквально заглушало усе навколо.

Олег злегка відсторонився і зазирнув мені в очі, вочевидь очікуючи відповіді.

У мене було враження, що я спʼянію і без вина... Просто від його голосу, від його погляду, від того, як він ніжно погладжує мою долоню, від того, як піклується про мене, але більш за все саме від голосу і погляду.

— Ну ось знов, — він знов усміхнувся, а потім подався вперед, до моїх губ.

Я одразу ж заплющила очі в передчутті і, здається, навіть почала тремтіти. Мені здавалось, ніколи ще на мене так не впливала близькість іншої людини... І це при тому, що це всього лише поцілунки... А що буде, як...

Коли його губи торкнулись моїх, подих перехопило... Однак продовжилось це недовго, бо Олег майже одразу відсторонився.

Я розплющила очі і наші погляди зустрілись.

Скільки ж всього я бачила в його очах... Кохання, турботу, ніжність... Однак збільшений хришталик, що закривав майже всю райдужку ока, ще більше видавав дещо інше. Олег... Він...

— Не дивись так, — повторив він пошепки.

— Чому?... — на видиху запитала я.

— Важко контролювати себе, — сказав на вухо.

— Ваше фондю, — офіціантка зʼявилась перед нами доволі неочікувано.

Вона поставила фондю, підпалила свічку під ним, щоб воно залишалось теплим, поставила блюдо з різними сортами хлібу, а також по тарілці навпроти мене і Олега. Потім дала ще і два келихи.

— Ваш Рислінг дві тисячі девʼятнадцятого року, — офіціантка взяла з таці вино, відкоркувала його при нас, розлила по келихам. — Смачного, — ввічливо додала дівчина.

— Дякуємо, — Олег усміхнувся їй.

Вона кивнула і пішла, і ми знов залишились тільки вдвох.

Олег взяв до рук келих, я послідувала його прикладу і зробила те ж саме.

— Стасю, хочу підняти келих за тебе. Завжди залишайся такою, яка ти зараз...

— Дякую, — я, здається, знов почервоніла.

Олег вмів вводити мене в цей стан зніяковіння. Але було дуже приємно. Я відчувала його турботу і почуття в кожному жесті, слові та погляді.

Ми дзеленькнулись келихами і відпили вина.

— Ну що ж, а тепер давай спробуємо фондю...

Фондю виявилось дуже смачним. Час поруч з Олегом летів якось дуже швидко.

Спочатку трохи поговорили про всяке незначне, оминаючи тему роботи чи попередніх стосунків.

Потім Олег запропонував замовити десерт і чай. Ми так і зробили, а поки чекали, я дізналась, що він любить футбол, а також що зараз він живе у Іллі Віталійовича, але це ненадовго.

—...Майже знайшов підходящу квартиру, тож скоро зʼїду, — сказав він. — Хоча Ілля, схоже, гарно влаштувався і навіть не виганяє. В сенсі, йому подобається, що в хаті тепер є їжа, — Олег усміхнувся.

Мені так подобалось бути поруч з ним... Говорити про все підряд, просто відчувати тепло його долоні... Вже зараз я знала, що назавжди запамʼятаю цей вечір...
 

***

Добрий вечір всім =)) Діліться враженнями від книги, мені буде дуже приємно, і не забудьте поставити книзі лайк(зірочку))
також хочу запросити вас до іншої моєї безплатної новинки:

 

Анотація до книги "Парі на наречену"

Станіслав: "Здавалося, я мав усе, про що можна тільки мріяти. Та несподівано я дізнався, що кохана Ніколь проміняла мене на кар'єру в Голівуді. Мені захотілося помститися їй, і я погодився на пропозицію друга укласти парі: зробити з простачки "зіркову" наречену. Якби я знав, до чого це призведе, обминав би супермаркети десятою дорогою…"

Маргарита: "Таких невезучих людей, як я, ще треба пошукати! Приїхала з села вступати на акторський факультет, і не пройшла за конкурсом… Довелося йти працювати касиркою в супермаркет. Робота нервова, а тут ще й різні неадеквати серед покупців трапляються…
Уявляєте, один із них запропонував мені зіграти роль своєї нареченої. Але якби я знала, що трапиться потім, то краще б одразу послала його за відомою адресою..."