Глава 26. Олег. Розмова з другом.

Покидали дах по черзі. Я пішов першим. Стася мала вийти за пару хвилин. Насправді, мені не дуже подобалось те, що нам доведеться все приховувати, однак це був єдиний вихід.

Принаймні, поки що... Далі розберемось.

Щойно ми розійшлись, ендорфіни перестали бити в голову і я трохи опустився з небес на землю. Я розумів, що ці стосунки будуть не такими простими саме через те, що ми викладач і студентка...

Треба випити кави...

— Ти обід пропустив, — Ілля зустрів мене на вході до кафетерію. Він саме виходив, а я хотів зайти і випити хоча б кави.

— Були справи, — я знизав плечима і пішов всередину.

А Ілля раптом пішов за мною.

— Занадто ти задоволений як на того, в кого були справи...

— Відчепись.

Я підійшов до касирки і замовив велику чашку кави. Ілля теж замовив кави. Коли нам віддали чашки, я пішов за крайній кутовий стіл, Ілля знов не відставав.

А коли ми сіли за стіл, він продовжив буравити мене поглядом.

— Ну чого вирячаєшся? — я зітхнув.

— Того ж, чого і раніше. Ти занадто щасливий як на того, хто щойно розійшовся з дівчиною, — повторив Ілля. — Ти ж мені так і не розповів, що сталось. Я думав, ти там вже туди-сюди і одружуватись будеш. Ти ж хотів...

— Вона не хотіла, — я усміхнувся. — Але це на краще.

— Бачу-бачу. Але я тебе таким не бачив навіть не знаю скільки... Точно! — він усміхнувся. — Щось сталось між тобою і тою інтернкою!

— Тихо ти! — я знов озирнувся по сторонах.

— Ого! Шпигунські ігри! Олеже, ти ведеш себе надто підозріло! — Іллю, схоже, веселила ця ситуація. — Ніколи не подумав би, що ти наважишся! Зазвичай постійно повчав мене, який я дурень і поганець, коли робив подібне...

— Ми нічого такого як ти не робили. І не будемо, — додав я. — Не тут, не в лікарні. Я не хочу чуток. Та й ти ніколи не робив «подібного». Ти просто спав з усіма підряд.

— А значить не в лікарні можна? — він проігнорував мою спробу змінити тему на його походеньки. — Та не кипішуй ти так... Інколи треба просто плисти за течією, насолоджуватись і...

— Ілля!

— Я серйозно, — він подивився мені в очі. — Ти занадто напружений. Дівчата таке не люблять. Їм треба рішучих і палких кроків, поцілунків і...

Ілля продовжував свою тираду, а я зітхнув. Ну поруч зі Стасею я в будь-якому випадку не так вже й кипішував. Ну може й кипішував, але хіба в перервах між тими самими палкими кроками і поцілунками, тож...

— Ти взагалі мене слухаєш?!

— Слухаю, — я усміхнувся.

— Як це трапилось? — запитав він. — Цікаво, як вона, така мила мишка, тебе, такого всього правильного, охомутала! Правду кажуть, що в тихому омуті...

— Ніхто мене не охомутав.

— Ти кинув Віку, — не погодився Ілля. — Значить, охомутала.

— Все одно навряд у нас щось вийде. Службові романи майже завжди закінчуються погано. Або комусь доводиться звільнитись, або взагалі пара не витримує всього цього і розбігається, — я знизав плечима.

— Ну ти блін і «оптиміст», — він скривився. — В нього, значить, все добре, практично зустрічається з гарненькою молоденькою білявочкою, вона з нього очей не зводить, в них саме починається милий конфетно-букетний період, а він вже про «пара розбігається»! Ти маєш насолоджуватись цим тут і зараз, Олегу, — серйозно додав Ілля. — Живемо один раз. Навіть якщо це ненадовго, чому б тобі просто не взяти від цих стосунків усе? Ти завжди все робив для інших, можна колись щось зробити і для себе.

— Ти так кажеш, ніби я маю скористатись нею, — я насупився.

— Не корчи з себе праведника, Олеже. Та й що ще за «скористатися»? Вам обом буде добре і приємно, — він знизав плечима. — Ти ж не якийсь сраний егоїст в ліжку і...

— І ти знов все звів до ліжка, — я схрестив руки на грудях.

— Ну ще скажи, що ти закохався не в її личко та невинний вигляд, — хмикнув Ілля. — Тебе вело від неї, коли ви ще не спілкувались, це пристрасть, що б ти там не казав і чим би не прикривався. Так, ти очистив совість тим, що порвав з Вікою, але, можливо, ти просто чекав на привід порвати з нею.

— Вона розумна, — я знов насупився.

— А закохуємось ми, авжеж, в мізки! В розум! — з сарказмом відповів він. — І взагалі, то ти віриш в усі ці приколи з коханням. А насправді я тобі вже все сказав. Це просто потяг, будь-який звʼязок між чоловіком і жінкою в романтичному плані починається саме з потягу. Ми просто істоти з інстинктами, що б ти там собі не надумав в голові!... Але я радий, радий, що нарешті і тебе торкнуло. А то вже думав, що ти робот, а не людина!

Торкнуло, ага... Все було б набагато простіше, якби мене просто торкнуло.

Ну хоча від Іллі іншого сприйняття можна було й не очікувати. Та можливо це навіть на краще. Принаймні, я сказав йому правду, а як він її сприйняв — то його справа.

Треба написати Стасі щодо часу і місця зустрічі.