Глава 25. Олег. Зізнання, домовленість і запрошення.

Коли я насилу відірвався від її губ, наші погляди знов зустрілись. З почервонілими і воолгими від поцілунків губами вона була ще більш бажаною і спокусливою, ніж зазвичай. Ніжна, як квітка... Навіть не думав, що дійде до цього. Але все ж я готовий ризикнути.

Насправді, я не так вже й боявся саме чуток, більше їх наслідків. Валерій Степанович дуже не любив, коли хтось з лікарів починав крутити шури-мури. Зазвичай його головним болем був Ілля зі своїм фліртом з усіма підряд... Але Іллю все одно завжди обожнювали і студенти, і персонал. Бачте, він був «душею компанії»... Його було просто неможливо звільнити...

Я ж був доволі нелюдимим... Та й мені й без того постійно казали, що у мене проблеми зі спілкуванням з інтернами. FRhDTTjv

— Про що ти зараз думаєш? — Стася зазирнула мені в очі.

— Нам треба повертатись, — я мельком подивився на двері.

А вона тим часом усміхнулась. Щиро так, тепло...

— Ну і чого ти усміхаєшся? — я зітхнув, знов дивлячись прямо на неї.

— Я кохаю тебе, ми разом, я щаслива, — аж надто просто сказала вона.

— Як мало тобі треба для щастя, — усмішка сама собою зʼявилась на обличчі.

Все ж, приємно чути такі слова від тої, кого і сам кохаєш. Зловив себе на думці, що і сам зараз щасливий, дійсно щасливий, не зважаючи на всі фактори і небезпеки, не зважаючи на всі табу.

— А ти...? — вона зазирнула мені в очі. Я вже подумав, що вона буде вимолювати з мене зізнання, але вона здивувала мене: — Олегу, ти... Прямо зараз, ти щасливий?

Дивилась на мене так уважно. Я бачив, що це дійсно важливо для неї і це робило мене ще більш щасливим.

— Так, — я взяв її за руку і підніс маленьку долоньку до своїх губ. — Я щасливий, Стасю... Але нам треба повертатись, — я знов подивився на двері.

— Так, ти маєш рацію, — вона опустила голову.

— Даси мені свій номер? — запитав я, знов переплівши наші пальці між собою.

— Так, авжеж, — вона знов подивилась на мене. Усміхалась. Все ж, вона дуже мила...

Я відпустив її долоні, вона дістала телефон. Я теж дістав мобільний.

— Тільки не записуй мене справжнім іменем, — одразу сказав я. — І ніяких зменшено-пестливих форм.

— Чому?... — не зрозуміла вона.

— Бо тут є один кадр, який вже дуже хоче нам насолити, — я зітхнув. — Вадим. Я не хочу, щоб мій номер опинився у нього.

— Але він же не сталкер якийсь... Він не настільки поганий... — серйозно заявила вона.

— Добре, це не так вже й важливо, — я зітхнув.

Настрій одразу зіпсувався. Я все ж ревнував її до нього, хоч і намагався не подати виду. Все ж, їх звʼязувало спільне минуле. Однак я сам знав, що спільне минуле — це не завжди серйозний аргумент, особливо коли втручаються почуття... Залишалось тільки сподіватись, що Стася дійсно відчувала те, що казала.

— Я зроблю, як ти скажеш, — несподівано сказала вона. — І обіцяю, що буду все приховувати, раз так треба.

Так легко послухалась. Я чесно був дуже здивований. Якщо ми все будемо робити правильно, то можливо проблем вийде й уникнути... Але це все одно такий ризик... Хоча, я не можу не ризикнути. Просто не можу...

— Після зміни... Хочеш сходити кудись? — я зазирнув їй в очі.

— Побачення? — вона мало не засяяла.

— Так, — я кивнув. — Але зустрінемось не біля лікарні, а вже на місці, піде? Знаю одну непогану кафешку неподалік.

— Добре, — вона подалась вперед і чмокнула мене в щоку. — Буду чекати на зустріч...

— Але в лікарні ти не маєш видати нас, Стасю, це дуже важливо... — нагадав я їй.

— Я не видам, обіцяю, — серйозно сказала вона.

— Звертайся тільки на імʼя та по-батькові, зайвий раз не дивись, ну так, як ти дивилась на нього... — одразу додав я.

— Дивилась?....

— Авжеж, дивилась, — я зітхнув. — Постійно.

— А ти звідки знаєш...

— Бо поки ти ще дивилась на нього, я дивився на тебе, — я не відводив погляд від її очей. — Напевно, закохався з першого погляду, з твого падіння в руки Іллі... Він, до речі, трохи в курсі. Ну принаймні про мої почуття. Він розпізнав їх раніше, ніж я сам. Але він мій найкращий друг, тож точно нас не видасть.

— Зрозуміло, — Стася кивнула, злегка насупившись. — Він здався мені не дуже приємним при тій зустрічі...

Вона завжди була така щира і пряма, коли ми були на даху, що це викликало усмішку.

Я торкнувся долонею її щоки і зазирнув в очі.

А вона одразу протулила губи і прикрила очі. Що за дівчина...

Я подався вперед і знов торкнувся губами її губ, також прикриваючи очі...