Чорт, через неї з Вадимом забув взяти журнал...
Пішов до ліфту.
Хоча, я взагалі сьогодні не дуже в формі. Практично не спав. Приїхав ночувати до Іллі, той був здивований, але нічого не розпитував. Дав просто лягти спати. А зранку я пішов раніше за нього.
Треба буде з ним поговорити, а то ще образиться.
Коли підійшов до ліфта і вже хотів натиснути кнопку виклику, той несподівано відкився прямо переді мною.
І побачив я цих двох. Вадим притискав Стасю до себе і цілував в губи. Її руки вперлись йому в груди...
Я одразу розвернувся на сто вісімдесят градусів і пішов на сходи. Хотілось сказати якесь бранне слівце. Відчував себе ще тим ідіотом. Вони робили це прямо в лікарні. Ні страху, ні совісті.
Ноги самі привели на останній поверх, в моє таємне місце. Я зрозумів це тільки тоді, коли вже стояв і дивився на ранкове місто.
Мені не потрібні всі ці дитячі ігри. Я не буду ризикувати роботою через це. Нізащо. Тепер в мене точно нема жодних сумнівів.
Дістав з кишені пачку цигарок. Вчора вночі купив перед домом Іллі і викурив парочку. Витягнув одну, взяв до рота. Почав шаритись в кишенях в пошуках запальнички, але щось вона не знаходилась... Напевно, в сумці? Чи я забув її у Іллі?
В цей самий момент почув, як двері на дах відчинилися. Повернув голову, побачив Стасю.
Коли наші погляди зустрілись, вона швидким кроком дісталась до мене і раптом обійняла.
— Я не знаю, що на нього найшло.... — почала виправдовуватись дівчина, не відводячи від мене погляду. — Я цього не хотіла...
Я так і стояв з незапаленою цигаркою у роті. Не знав, що треба казати в таких випадках. Взагалі ми зі Стасею були ніким одне одному, тож вона не мала виправдовуватись.
— Ну ти не маєш виправдовуватись, — я знизав плечима. — Ми з тобою не зустрічаємось чи щось таке.
Вона раптом опустила голову.
— Пробач... Я забула, в тебе ж є дівчина...
— А в тебе — хлопець, — я усміхнувся.
Тримав обличчя. Не хотів, щоб вона побачила, що їхній поцілунок мене зачепив, та ще й як. Краще нехай думає, що мені все одно. Якщо до цього я ще думав спробувати, то тепер точно проти. Нічого в нас не вийде, вона надто незріла морально, ми не зможемо нормально розуміти одне одного...
— Я хотіла сьогодні зʼїхати... Вже сказала йому, — продовжила вона.
А це було неочікувано. Але все формулювання... Хотіла, думала, оці поцілунки в ліфті... Це все не доведе до добра.
— Будь ласка, дай нам хоч шанс... Я хочу бути з тобою, Олегу, мене як магнітом тягне... Весь час думаю про тебе, про наш дах.
Авжеж, було приємно чути ці слова. Я теж хотів би бути з нею, і мене й самого тягнуло до неї точно не менше... Напевно тому в той момент я таки здався.
— Наш дах, схоже, кудись поїхав, — я усміхнувся.
— Про що ти?...
— Ти — моя учениця, — я зітхнув. — В мене була дівчина.
— Була?... — перепитала вона.
— Так, — я кивнув. — До вчора була. До вечора.
— Але ж ти сказав, що...
— А зробив інакше, — я перебив її. — Не хотів обманювати Віку. Вона дійсно вірить, що кохає мене. Ми були разом більш ніж десять років. Я хотів, щоб вона стала моєю дружиною...
«А тут зʼявилась ти...» — це я вголос не сказав.
Насправді, я не думав, що в нас взагалі може щось вийти. Але обманювати їх обох було б неправильно.
Побачив, що мала опустила голову. Схоже, вона відчувала провину.
— Чесно кажучи, я ревнувала...— сказала тихо. — Дуже... Ще коли почула про дівчину. І це при тому, що ти ж мені нічого не зобовʼязаний, ми ж не зустрічаємось, ти сам казав, і взагалі, ми так мало знайомі... Виходить, ти кинув її через мене, пробач...
— Насправді ні, — відповів я, беручи її долоню до своєї руки і зазирнувши в очі. — Не зовсім через тебе. Скоріше, завдяки тобі я просто згадав, як це. Коли щиро кохаєш і коли кохають тебе.
— А вона... Вона тебе хіба не кохає?...
— Думає, що кохає, — я знизав плечима. — Але думати і кохати насправді — не одне й те саме...
***
Привіт, я забула виставити на заплановану главу...
Будь ласка, діліться враженнями і коментуйте книжечку, якщо вам вона подобається і якщо хочете таких самих щоденних оновлень, ну і не забудьте поставити зірочку(вподобайкуʼлайк) =)))