Глава 15. Олег. Наполеглива і старанна?...

Після обʼяви списку я дав інтернам завдання, а сам сів знову за ними спостерігати.

На диво, Вадим, на якого так заглядалась Стася, також за середнім балом потрапляв у десятку. Але не думаю, що він увійде у пʼятірку. Все ж, скоріш за все, всім його успіхам він завдячував закоханості тої дівчинки.

Я сумно усміхнувся. 

Розумів, що у мене проблеми. Дівчина не йшла з голови попри мої спроби її звідти прогнати. 

З Вікою теж не клеїлось... Після тої невдалої «романтичної» вечері ми стали віддалятись одне від одного. 

Ми не сварились, ніби й спілкувались майже як зазвичай, але все одно відчувалась якась напруженість. Вона ображалась на мене за мій вибір, хоч і намагалась це не показувати. А я ображався на неї, хоч і розумів, що вона насправді бажає мені добра... Але вона не розуміє. Як і не розуміла раніше. Не розуміє мене і мої бажання, скільки б ми про це не говорили. 

Напевно, підсвідомо я шукав когось талановитого, як ця мала. І щоб такий талант дивився на мене з захопленням, щоб хотів у мене вчитись. Може, вона мені не подобається? Може мені просто подобається факт того, що вона поважає мене і хоче навчатись саме у мене? 

Та ладно, кого я хочу обманути... Вона сподобалась мені раніше, ніж я зрозумів, що вона талановита. Хоч би не підсуджував їй просто через симпатію... Хоча, її відповіді на завдання реально ідеальні, я ж навіть Іллі її роботу підсунув, щоб той перевірив. 

З одного боку, щоб не мати зайвих проблем, я мав би обрати кого завгодно, але не її. Але я не міг так вчинити. Вона дійсно талановита, а я — принциповий, і проти своїх принципів не піду. 

Видресую її і дам хорошу рекомендацію, поїде кудись за кордон. Але спочатку треба видресирувати. Це все, що я можу зробити для такого незграбного генія...

Усміхнувся, придумавши це прізвисько. 

«Незграбний геній»... А що, їй пасує. Як і в мене, в неї була слабкість, яка не давала заробити на своїй геніальності. Тільки якщо моєю слабкістю була надто сильна індивідуальність і небажання йти протоптаною стежинкою, її слабкістю було дещо зовсім інше...

Кохання. Воно гальмувало її. Закоханість у Вадима, сто відсотків. Саме це відволікало Стасю. 

Стася... Навіть імʼя якесь дитяче. І надто мʼяке. Такі не стають завами відділень. Просто котик. Наївний і пухнастий, хоч і з мізками, але надто малий і невагомий, щоб до нього почали прислухатись. 

Стоп, кудись не туди мене занесло. «Незграбний геній» ще нормально, а от котик... Ну а що я можу зробити, якщо саме такі асоціації вона і викликає? І це було не позитивне «котик», а зневажливе!

Несподівано, Стася попрямувала до мене. Підійшла...

— Я завершила, — вона простягнула мені папери. 

— Якось швдико, — я взяв папери з її рук.

Вона хотіла відійти, але я зупинив її.

— Присядь, — я вказав на стілець навпроти. 

Я сидів за столом, звідки відкривався чудовий краєвид на все відділення. Але так само і всьому відділенню було добре видно, що я роблю. 

— Добре, — вона сіла навпроти, потупивши очі. 

Я почав читати її роботу... З кожною відповіддю на обличчі все більше і більше розквітала усмішка. Так, вона не просто так мені сподобалась, вона дійсно геній! Але тут..

— Стасю, що тут? Чому ти написала, що лікування — неефективне? Пройшло ще занадто мало часу. 

— Я порівняла показники цього пацієнта за минулі госпіталізації. Ефективність, порівняно з минулим курсом, впала майже на сімдесят відсотків. А порівняно з позаминулим — на вісімдесят. Занадто різке зниження. Схоже на резистентність...

— Принеси карту, — я почав уважніше перечитувати її висновки, потім глянув на неї. — Давай хутчіш!

Вона підскочила з місця і мало не побігла за картою. Взяла її, прибігла і похапцем простягнула її мені.

— Іди сюди, — хитнув головою до себе.

— Але... — вона була якоюсь переполоханою. 

— Підставляй стілець, — перебив, посуваючись вбік. 

І вона зробила, що я сказав. Сіла поруч. Від неї пахло весною, ніжністю і невинністю. 

Сковтнув слину. Серце забилось частіше просто від того, що вона була так близько. Дідько... 

Вона теж... Не допомагала ситуації, а навпаки. Розчервонілась, немов підліток на першому побаченні. 

Але щойно я почав передивлятись карту, все інше пішло на другий план. Майже одразу я побачив те, про що вона сказала. Це був не мій пацієнт. Саме тому цей момент було упущено... Вона змогла побачити так далеко, додумалась передивитись дуже старі дані просто через якусь здогадку. 

Наполеглива і старанна.

Я мельком глянув на дівчину, а вона відразу відчула мій погляд і теж подивилась на мене...

***
Привіт, любі, як ви? Сподіваюсь, ви хоча б у відносній безпеці! 
Я дуже і дуже чекаю на ваші коментарі,! Тому будь ласка, коментуйте книжечку)) Дякую))