Глава 11. Олег. Їй треба одразу відняти пʼять. За необережність, непунктуальність, незібраність...

Коли наші погляди зустрілись, я відчув щось незвичне. Але так і не встиг особливо розібратись з цим почуттям, бо інтернка заплуталась в своїх же ногах і почала падати. 

Діяв на автоматі: вскочив і підхопив і її, і піднос. 

Наші погляди знов зустрілись, і я раптом збагнув, що вона червоніє... Це викликало усмішку. 

— Пробачте! — сказала вона, втримавши рівновагу і відсторонившись. — Дякую, Олегу Михайловичу!

— Будьте обережніше, — я простягнув їй піднос. — Ніби все врятував. 

— Добре, що я суп не брала... І що майже все зʼїла, — пробурмотіла дівчина, забираючи піднос.

— Сто відсотків, — погодився я, усміхнувшись. 

— Ще раз дякую, — сказала вона. — Смачного! — і побігла далі. 

А я тим часом сів назад за стіл. 

— Ого, — Ілля аж присвиснув. 

— Вона ледь не впала, а я її просто зловив, — я знизав плечима. — Що ще за «ого»?

— Та нічого, нічого, — він усміхнувся. — Бачив би ти, як підскочив, щоб «врятувати» її.  Ех, молодість! Кохання! Весна!

— Зараз вже давно не весна, — нагадав я.

— Ну подумаєш, літо! 

— Осінь скоро...

— Ще літо! — вперто сказав друг. 

— Так-так, — я зітхнув. — Але не весна. 

— А проти слова «кохання» ти, дивлюсь, не виступаєш, — він усміхається. — Вона тут всього-нічого, а ти... І як же твоя Віка? 

— Дістав ти, — я усміхнувся. — Мені не подобаються твої натяки. Ну подумаєш, симпатична дівчина, це ще нічого не значить....

***ʼ

Хоча я і говорив так, насправді ж розумів, що напевно це дівча таки зачепило мене. І це було не дуже добре. У нас із Вікою останнім часом дійсно були проблеми. Але нічого глобального. Ми все одно йшли на поступки один одному. Вона хоч і не дуже схвалювала мій вибір, але все ж таки так чи інакше приймала його, і я був їй за це вдячний. 

На першому занятті вирішив перевірити новеньких. 

Не думав, що знайду серед них когось дійсно талановитого, але я обіцяв спробувати, тож вибору не було. 

Я завів їх до відділення. 

— Отже, тут пацієнти, — я обвів поглядом відділення. — Замість історії хвороби зараз в теках лежить тільки те лікування, котре було їм призначено за час, протягом якого вони тут знаходяться. Ваше завдання за історією лікування і їхнім станом зараз визначити, на що вони хворіють, чи стає їм краще, чи гірше, а також сказати, як можна відкорегувати їхнє лікування, авжеж, якщо ця зміна потрібна. 

— А ми робитимемо це кожен сам по собі? — запитав той самий хлопець, на котрого до цього так дивилась та блондинка з їдальні. — До речі, я — Вадим, дуже радий вчитись у вас, Олегу Михайловичу. 

— Ні, — я похитав головою. — Вас занадто багато. Треба розбитись на пари, — я подивився на блондинку, і наші погляди зустрілись. — От ти будеш із цим говірким, — сказав я. — Як тебе звуть? 

— Я — Стася, — в блакитних очах читався мало не переляк. Чому це вона так боїться мене? 

Потім вона так само перелякано подивилась на цього хлопця, Вадима. 

Вадим же дивився якось здивовано, але в той самий час ніби задоволено. Невже, блондиночка Стася — ботанка? А я цього просто не знаю? 

Треба перестати дивитися на неї...

Я присів на стілець, взяв до рук свій телефон, на якому в нотатках збирався відмічати успіхи і невдачі новеньких. Коли роблять щось правильне, додаватиму бали, коли лажатимуть — відніматиму. Зараз всім дам по тридцять, авансом, просто за вступ у нашу клініку, у нас доволі високий конкурс. Перші пʼять, які дійдуть до сотні, стануть моїми інтернами. 

А блондинці треба одразу відняти пʼять. За необережність, непунктуальність, незібраність...

Я дивився на те, як вона тишком-нишком спостерігає за Вадимом. Чимось нагадала мені Віку, коли ми були ще інтернами. Тоді вона дивилась на мене десь так, як це дівчисько дивиться на Вадима. 

А потім вона чомусь підійшла до нього. Щось сказала, розвернулась боком, що мені їх було погано видно. А далі... В тих двох упав аркуш. І Вадим його підійняв. Якби я не слідкував за кожним її кроком, то не помітив би, але... По ходу, вона зробила за нього всю його роботу? Якщо так, то клянусь, я ніколи не візьму до себе в інтерни ані її, ані його....