Глава 4. Стася. Знайомі незнайомці?

Коли зайшла в аудиторію, напевно, була червона як рак. Очима одразу почала шукати коханого. Знайшла його швидко. наші погляди зустрілись, але він чомусь відвернувся подивився на хлопця поруч: схоже Вадим пошепки знайомився з іншими. 

Я пройшла до них.

— Привіт, я Стася, — сказала я. — І ми з...

— Дуже приємно познайомитись, — сказав Вадим усміхнувшись і багатозначно подивився на мене.

— А? Ага... — я здивовано кивнула. 

Схоже, він не хотів, щоб інші знали про наше знайомство та, можливо, стосунки... Але чому? Я не розуміла цього, але й підвести коханого не хотіла, тому підіграла.

— Я — Вадим, це — Микита і Женя, — представив Вадим себе і нових друзів.

— Привіт! — мало не хором сказали хлопці. 

— А я — Уляна, можна просто Уля, — привіталась симпатична дівчина, яка стояла поруч з Вадимом. Красива і довгонога, з величезним вирізом на кофтинці, який лікарський халат зовсім не прикривав. Вона була рудою і дуже привертала увагу своїм пишним кучерявим волоссям. 

— Мене звати Поля, — представилась дівчинка, яка також стояла в компанії Вадима. Ця виглядала просто, але тендітно, і мала темне волосся, зібране в хвіст. 

Швидко ж Вадим з усіма познайомися... Глибоко в душі його ставлення мене дуже образило. Відчувала себе зрадженою, але... Але все одно не могла його видати. Чомусь думала, що те, що ми поїхали окремо, було всього лише для того, щоб не йшли зайві чутки, але ж прикинутись незнайомцями... Це вище мого розуміння. Не дарма я мало не розревілась на вулиці... Та нехай, думаю, він мені все пояснить, коли залишимось наодинці. Я же знаю, що не байдужа йому, впевнена в цьому. 

Як тільки я закінчила свої роздуми на цю тему, в кабінет зайшли викладачі... І серед них був той неприємний, котрий мене зловив. А ще там був той другий, який попросив мене відпустити. 

Чомусь я не могла відірвати свого погляду саме від нього. Темне волосся, трохи небритий… Він мав добрий і теплий погляд...  

— Тепер вам слово, Олегу Михайловичу, — сказав головлікар... 

Схоже, я вже прослухала перших викладачів... І чому я така неуважна саме сьогодні?... 

— Дякую, — сказав чоловік, на якого я і дивилась. У нього був такий мʼякий голос, що я навіть захотіла, щоб саме він і викладав у мене. — Мене звуть Олег Михайлович. Я буду вести у вас загальні практики з діагностування і, можливо, оберу собі одного-двох інтернів. 

То це він! Це справді він! Олег Михайлович Громов, той самий геніальний лікар! Це ж заради нього ми й поступали саме в цю клініку! Видатний діагност... Виглядав дійсно доволі суворо... Невиспаний, насуплений, з бородою... Але погляд був дуже добрим.

Я дуже хотіла вчитись у нього. І фото бачила, але одразу не впізнала, на фото він був взгазалі якимось злим... Не таким, як зараз. 

Я знала, що він не любив вести інтернів. І що більшість з тих, кого він допускав до занять у себе, довго не витримували. Він був дуже вимогливим. Тому все менше і менше студентів намагалось вступити саме до нього... 

Але я була впевнена, що впораюсь. Я надто сильно любила діагностичну медицину, щоб не скористатись шансом вчитись у найкращого. 

— Дякуємо вам, Олегу Михайловичу, — сказав головлікар. — Що ж, раз знайомство закінчено, попрошу студентів пройти з викладачами. Хірургів — до Іллі Віталійовича, а терапевтів — до Оксани Марківни. Щодо діагностики ви вже знаєте правила. Найближчий місяць Олег Михайлович буде вести у вас лекції, а також навідуватись на ваші практики з загальної медицини. Так він і обере кандидатів у свою групу. Всім все зрозуміло? 

Всі почали кивати. Я теж кивнула. 

Я буду старатись... Він точно візьме мене. Я впевнена в своїх силах і...

— А тепер викладачі вийдуть і чекатимуть на вас у коридорі, покваптесь! — сказав командним тоном головлікар.

Коли викладачі покинули залу, всі студенти моментально кинулись до дверей.

Всі нові дівчата та хлопці, з якими я щойно познайомились, і Вадим... Всі побігли до коридора, штовхаючи мене. 

Я не звикла до такого, тому з аудиторії вибралась практично останньою. Насправді мені не хотілося, щоб лікарі, особливо Олег Михайлович, подумали, що я несерйозна чи щось подібне, але схоже вже запізно... Я вже настільки зганьбилась перед ним, що вже навряд зможу довести, що є серйозною і дуже люблю медицину... 

Коли вийшла, побачила, що майже дві третини студентів оточили викладачів з діагностики та загальної практики. 

Трохи більше третини стояло біля того чоловіка-хірурга, який мене впіймав. Зараз я була як ніколи щаслива, що не обрала саме хірургію! 

Коли підійшла до всіх, стала скраєчку: я не любила бути в центрі уваги, не хотіла рватись вперед. 

Я просто очікувала хорошого шансу на самій практиці і була впевнена, що вже там я точно зможу показати себе, як хороший кандидат... 

Але й затягувати не можна, я маю показати себе з найкращого боку вже на початку... 

Наша нова кураторка розповідала наш розпорядок дня.

— Отже, о шостій ви тут, о шостій десять починається загальний медогляд хворих. О сьомій зустріч з командою і короткий огляд хворих від нічного резидента. Він розповість вам про скарги, прийняті ліки та рекомендації з подальшого лікування. Потім о сьомій тридцять огляд нових хворих, прийом нових хворих, якщо такі є. О восьмій же починаються практичні заняття з лікарями-викладачами.