Глава 1

Роман Войтюк-симпатичний хлопець. Багато хто порівняв би його з поганими хлопцями з фільмів. Ну так воно і було:для нього важливими були лише гроші і доступні жінки. Вночі він був "поганцем", а вдень він був вчителем фізики. Точніше буде. Він влаштувався на роботу в школу, в якій вчився сам, одразу після закінчення університету. На цьому наполягала його бабуся-єдина людина яку він любив і поважав, і єдина, яка залишилась. 

Він здогадувався, що перший його день в школі буде не легким, адже він має познайомитись з учнями і завоювати їх прихильність так би мовити. 
Коли він зайшов в школу, то одразу ж згадав свої витівки. Те як він з друзями підірвали кабінет хімії. Те як вони намастили стілець трудовика клеєм, і той ледь не проклинав їх через свої нові порвані штани. 
Він так задумався, що не помітив як в нього хтось врізався.
-Ой, вибачте!.. -пролепетала якась дівчина і схиливши голову пішла далі.
-Обережніше,-відповів він, та не був впевнений що та почула.
Виявилось, що перший урок сьогодні в 10-Б класі. Коли він зайшов, то всі почали шепотітись.
-Добрий день, 10-Б. Я ваш новий вчитель фізики Войтюк Роман Андрійович. Я надіюся ми з вами знайдемо спільну мову. Якщо вас щось цікавить, то питайте, не соромтесь.
І як він і очікував, дівчата, яких тут було більше почали з банальних питань, і йому була приємна їхня увага.
-Романе Андрійовичу?-підняла руку одна з учениць.
-Так,...?
-Аліна Смоліна,-весело відповіла вона.
-Добре, що ти хотіла запитати?
-Скільки вам років?
-Ой, мені 24 роки. І я здогадуюсь якими будуть наступні питання, тому відповідаю одразу. Не одружений, дівчини не маю, є собака, не курю. Ще щось цікавить?-він пильно подивився на учнів.
-А чому ви стали вчителем фізики?-дуже тихо запитав голос з задньої парти?
-Перепрошую?-він почув питання, але хотів почути його ще раз.
-Та не звертайте на неї уваги, вона дивна, і в неї явно не все добре з головою!-промовила якась дівчина з іншого кінця класу.
-Як тебе звати?-запитав він в тієї дівчини.
-Катя.
-Катя, ти не лікар, і не можеш ставити діагнози. Надалі такого не потрібно. Якщо хочеш ставити діагнози, то вчися на лікаря. Домовились?
-Так,-присоромлено сказала вона.
-Чи можеш ти повторити своє питання? І як тебе звати?-звернувся він до дівчини, що сиділа тихо немов мишеня.
-Дарина,-промовила вона вже трохи голосніше.
-Отже, Дарино, повтори своє питання.
-Чому ви стали вчителем фізики?
-Ну мабуть тому, що це мені подобається. Якщо більше питань немає, то почнемо урок? Яку останню тему ви вивчили?
Урок пройшов непогано. Навіть краще ніж він очікував. Далі був урок у 11 і 8 класах. Дівчата і того і того класу задавали одні і ті ж питання. І він навіть знайшов спільну мову з учнями. Наче.
Хоча у нього сьогодні було лише три уроки, він був дуже втомлений. 
Він хотів просто впасти на ліжко і заснути, але в нього задзвонив телефон.
-Алло, чого тобі?-похмуро спитав він.
-Ромео, ти в клуб сьогодні підеш?-запитав в нього його кращий друг Артем.
-Я втомився. І завтра на роботу.
-Вже приглянув собі когось?-єхидно спитав Артем.
-Та йди ти. Як ти таке про мене подумати міг? Нажаль я справді не можу піти сьогодні. В п'ятницю буду обов'язково.
-Ех, ну добре. Не сумуй!-весело прокричав йому друг.
-Ну звичайно, звичайно.
Він пройшов у спальню і одразу ж впав на ліжко. Він вже хотів заснути, як в двері квартири подзвонили. Вилаявшись він пішов до дверей. За ними нікого не було, і він хотів вже закрити двері, як побачив конверт. Він взяв його в руки і пішов у спальню. Відкривши конверт він прочитав те, від чого вжахнувся-його батьків більше немає...
Він прокинувся і різко сів. Знову цей кошмар. Знову спогади того, що сталось 5 років тому. Чому зараз? Тоді, коли він нарешті змирився з втратою...