Глава 6: Відмова від темряви заради світла

Після втечі Емми Домінік зрозумів, що треба щось міняти та діяти стояв на полі, де вітер м’яко колихав квіти, а дерева високо здіймали свої гілки до неба, створюючи чудовий контраст з безмежним небом, що простягався над ним. Повітря було чистим, наповненим ароматами польових квітів, і, здавалось, сама природа була на його боці. Але в його серці панувала боротьба.

Він тільки що прийняв рішення — відмовитися від темряви і покинути Тиціана, навіть якщо це означало бути переслідуваним та зрадженим. Він відчував, як важка тінь минулого ще тисне на нього, але він був впертий. Більше не було місця для темряви в його житті. Тепер він прагнув бути вільним, і це свобода, яку не можна було повернути назад.

Небо стало похмурим, і раптом дві темні фігури з’явились на горизонті, крокуючи по полю, що контрастував із сонячними відтінками навколо. Хюго та Крісті, слуги Тиціана, наближалися до нього, і з кожним їхнім кроком повітря ставало важким, мовби темна енергія огортала їх.

Хюго, як завжди, був неприязно спокійний, а його очі, ледь помітні серед густих тіней, проникали в душу. Крісті ж, не зводячи погляду з Домініка, була наче хижак, що вичікував моменту, аби завдати удару.

— Ти не маєш права зраджувати, Домінік, — голос Хюго був холодним, як лід. — Тиціан не пробачить цього.

Домінік зустрів погляд Хюго і відчув, як холод проходить через нього, немов від самого вітру. Але він не відводив очей.

— Я більше не буду служити Тиціану. Я не можу більше бути частиною цієї темряви, — відповів він твердо, хоча всередині відчував боротьбу. Його рішення було остаточним, і він знав, що йому доведеться йти до кінця.

Крісті посміхнулась зневажливо, і її погляд став ще більш холодним. Вона зробила крок вперед, відчуваючи магічну енергію, що вже почала кипіти навколо.

— Ти не розумієш, до чого призведе твоя зрада, — сказала вона, голос її був спокійним, але пронизаним насмішкою. — Тиціан не буде милосердним. Ми заберемо тебе назад. І якщо треба, ми змусимо тебе повернутись.

Домінік відчув, як тиск навколо нього посилюється, але в його серці загорілось світло, яке дало йому силу. Він не злякався, навіть коли побачив, як темна енергія почала випромінюватися від Крісті. Всі страхи і сумніви відступили. Йому більше не було чого втрачати.

— Я не повернуся, — сказав він, спокійно, хоча його серце билося швидше. — Я більше не зраджуватиму своєму вибору.

В ту ж мить магія Крісті вибухнула навколо, огортаючи поле темним полум’ям. Домінік, не вагаючись, підняв свої руки. Замість темряви, що раніше була частиною нього, від нього потекло яскраве світло, яке освітило навколишнє поле, розсіюючи тіні і знижуючи магічний тиск. Світло не просто відштовхувало темряву, воно розривало її.

Крісті, спробувавши випустити потік темної енергії, була відкинута назад, її магія не могла пробити захист Домініка. Вона завила від гніву, відчуваючи, як її сила тане в порівнянні з його.

Але Хюго не здавався. Він кинувся вперед з темною магією, намагаючись спалити Домініка. Його атака була швидкою і жорстокою, але Домінік вже був готовий. Піднявши руки, він зустрів темряву світлом, яке вибухнуло вогняними спалахами, але не спалило квіти навколо. Замість цього світло розсіяло темряву, розірвавши її, як лід під жарким сонцем.

Після кількох хвилин, коли магія обох сторін вибухала в повітрі, Хюго і Крісті зрозуміли, що не можуть перемогти. Вони були сильними, але Домінік став ще сильнішим. Магія світла перемогла темряву, і вони не могли з цим боротися.

— Ти не маєш тут місця, — сказав Домінік, повертаючись до них і дивлячись прямо в очі. — Йдіть назад до Тиціана. Я більше не його слуга.

Хюго і Крісті відступили. Розчарування, злість і гнів горіли в їхніх очах, але вони не могли більше протистояти Домініку. Вони знали, що програли. Їхня темна магія була не в змозі зламати нову реальність, яку Домінік створив своїм світлом.

Домінік стояв на полі, його серце билося швидше, але вже не від страху. Це був початок нового життя. Темрява, яка колись була його домом, тепер залишалася позаду. Він був вільний, і його шлях вів до світла, навіть якщо цей шлях був важким. І хоч небезпека залишалася, він був готовий пройти його до кінця.

Його магія, його рішучість, його любов до Емми — це все стало його новою силою. І він не збирався зупинятися.

Темрява не залишала Домініка навіть після того, як він вигнав Хюго і Крісті. Вона все ще тягнула його назад, наче невидимий ланцюг, що обвивав його серце. Але тепер, після того як він вистояв у боротьбі з темними слугами Тиціана, він відчував, що цей ланцюг більше не може тримати його. Він вже зробив вибір, і навіть якщо цей шлях буде сповнений небезпек, він знав, що не повернеться.

Відступаючи в тінь лісу, він оглянув поле, де щойно розгорілася магічна битва. Квіткове поле, яке колись було місцем миру і спокою, тепер було обпалене вибухами магії. Але в середині цього хаосу Домінік бачив свою перемогу. Він зламав власні ланцюги і вибрав світло.

Він рухався через поле, його свідомість була зосереджена на одній меті: повернутися до Емми. Вона була його єдиною причиною для боротьби, і він знав, що тепер, коли темрява позаду, він повинен знайти спосіб бути з нею, навіть якщо для цього йому доведеться порушити всі правила.

— Я знайду тебе, Еммо, — прошепотів він, йдучи через спустошене поле.

Дорога була нелегкою, але він не сумнівався в своєму виборі. Він був готовий зустріти будь-яку небезпеку, щоб бути з нею, навіть якщо це означало зіткнутися з Тиціаном знову.

Але не встиг Домінік зробити кілька кроків, як темний обрій знову заповнив небо. Вже далеко, через кілька кілометрів, з’явився величезний замок, чорні стіни якого височіли серед темного лісу. Це був замок Тиціана. Тінь нависала над Домініком, і він відчував, як темна магія відновлюється навколо нього.

Раптом, з лісу, що огортав замок, виринули потвори — потворні істоти, які служили темному магу. Вони йшли до нього з великою швидкістю, немов хижі звірі, готові розірвати свою здобич. Їхні очі палахкотіли червоним вогнем, а їхня магія була важкою і згубною.