Глава 2: Біла відьма — оберіг гармонії та добра

Люди поховалися у своїх хатах, але їхній спокій був порушений: на ранок худоба в селі почала хворіти, вода в колодязях стала каламутною, а земля, яка завжди давала багаті врожаї, раптом потріскалася, ніби від посухи.

Емма, яка відчула зміни ще до того, як мешканці прийшли до неї за допомогою, вже знала, що це діло рук темної магії. Вона обережно вивчила прокляття, яке поширилося на село, і зрозуміла, що це спроба Тиціана посіяти страх і хаос.

Одягнувши свою білу сукню і взявши посох із кришталевим наконечником, Емма вирушила до центру села. Навколо неї зібралися жителі, налякані і зневірені. Їхні очі шукали в ній надію, і вона не могла їх підвести.

— Це прокляття, накладене на наше село, щоб зламати нашу віру, — промовила вона спокійним, але впевненим голосом. — Але я зроблю все можливе, щоб повернути баланс і захистити вас.

Емма почала ритуал очищення. Вона креслила символи гармонії на землі, читала давні заклинання і спрямовувала магічну енергію до джерела темряви. Її очі сяяли, як смарагди, а волосся здавалося срібним під місячним світлом.

Жителі дивилися на неї із захопленням. Вони шанували її як оберіг, як дар, що захищає їх від зла. Але Емма знала: ці люди бачать у ній не людину, а лише символ світла. Вона могла врятувати їхні життя, але залишалася самотньою в своїй місії.

Протягом кількох годин вона боролася з темною магією. Її сили виснажувалися, але Емма знала, що не може здатися. Нарешті, земля під її ногами затремтіла, і злам прокляття супроводжувався яскравим спалахом світла, що розігнав туман. Вода в колодязях стала чистою, худоба ожила, а земля відновила свою родючість.

Селяни з радісними вигуками оточили Емму, дякуючи їй за порятунок. Жінки приносили їй корзини з фруктами, діти підбігали, щоб торкнутися її руки, а старійшина села вклонявся їй, називаючи її благословенням.

Та всередині себе Емма відчувала, як важко їй носити цей тягар. Її обов’язок вимагав бути сильною, не показувати слабкості і постійно бути на сторожі. Але щоночі, коли село засинало, вона залишалася наодинці зі своїми думками, мріючи про когось, хто розумів би її і підтримав у цій боротьбі.

Тим часом у темному замку Тиціан спостерігав за її перемогою через магічний кристал. Його червоні очі палахкотіли злістю, але водночас він відчував цікавість.

— Вона сильніша, ніж я думав, — промовив він, дивлячись на сяючу постать Емми. — Але я зламаю її. Рано чи пізно вона зрозуміє, що світло не має сили без тіні.

Емма ж, нічого не знаючи про ці плани, стояла на порозі своєї хатини і дивилася на зоряне небо. Її серце було сповнене тривоги, але вона твердо вирішила: поки її сила жива, вона буде захищати гармонію і добро у світі.