Розділ 27

– Боярський був закоханий в мою матір, про це я дізнався вже від батька. Сам же дядько мало що розповідав, занадто боляче було розуміти, що її більше немає. Мама дуже сильно любила тата, а той взяв і вбив її. – чоловік залишався спокійним зовні, та насправді душа досі нила. – Дядько Адам пропонував їй розійтись поки не пізно, але вона нічого не хотіла чути. Відмовлялася від будь-якої його допомоги, аби тільки не розгнівати тата. Наче йому потрібні були причини на те, щоб показати свою владу та силу.

– Він бив її? 

– Тільки, коли напивався. Так, годі на сьогодні історій. Ми мали пити чай, тому сідай і налаштовуйся на відпочинок.

Любомир стежив за Мар’яною, що насолоджувалась смаком незвичного чаю. Той справді не був схожий на всі інші, що доводилось колись пити. Зібрані трави паном Боярським залишали дивний, проте приємний посмак. Мир милувався її образом. Спокійним голосом, навіть легким посьорбуванням, яке зовсім не дратувало, а забавляло. Вона була променем світла серед потоку темряви, яку напускала на нього Альбіна. Досі не міг позбутися дивного відчуття. Почувався ошуканим людиною, якій довіряв, яку вважав доволі близькою. Вона завжди була присутня в його житті. До появи Ніки та Після її смерті. То, як він міг не помітити її схильності до жорстокості, до здатності знищити живе?

Мар’яна дивилась на Мира і не вірила, що перед нею сидить людина в яку вона попри заборону закохалась. Що той, хто, здавалось був недоступним, зараз лагідно тримає її за руку. Втомлений. Зранений. Спантеличений. Потребував її, як ковтка цілющої води. 

***

      Останні п’ять днів Любомир і Мар’яна не покидали ранчо пана Боярського. То був незабутній час, який вони провели у двох. Однак, Мирові потрібно було повертатись на роботу, а Мар’яні на навчання. Вони допивали свою останню каву в місці, що подарувало їм спільне щастя, в місці в якому Любомир насмілився відкритись. То було випробування не з легких, але необхідне йому для подальшого існування. Він майже не випускав Мар’яну зі своїх обіймів, не міг надихатись її запахом, наслухатись її голосу, насититись її тілом. Мов божевільний цілував і осипав компліментами. Втім, про свої почуття досі мовчав. Боявся.

Коли авто під’їхало до будинку Мира, Мар’яна знітилась. З цим помешканням було пов’язано багато спогадів. Як хороших, так і не дуже. Сама не вірила, що за той час, що переїхала сюди, їй довелось стільки всього пережити.

– В квартирі все прибрано та наготовлено. – але, помітивши стурбований вигляд дівчини, Любомир засумнівався у правильності свого рішення. – Кажи, адже я бачу, що щось не так.

– Мені здається, що краще буде, якщо я повернусь до Соломії. 

Мав би здогадатись, що не почуватиметься затишно в помешканні в якому на неї напали, в якому були встановлені певні правила. Проганяв, відштовхував, а тепер відчиняв двері в надії оселитись разом.

– Я розумію. Після всього, що трапилось. Після того як я прогнав тебе. – тінь смутку пройшлась обличчям чоловіка.

– Не через те. Я бачу все по-іншому. Навпаки, ти навчив мене належати собі, цінувати власну свободу та простір. Тому, прошу дати можливість спробувати все самій. 

– Квартира в якій ти жила може стати твоєю. Тільки скажи і я все зроблю.

– Ти мене не чуєш. – охопила долонями чоловікове обличчя. – Ти вже й так багато в чому мені допоміг. Далі, дозволь самій.

Любомир вдивлявся в блакитну вісь очей і бачив в них себе. Важко було наступити собі на горло, але зруйнувати все він також не хотів. Доля йому подарувала шанс на зцілення, то хіба правильно було б знехтувати ним.

– Гаразд. Але хоча б сьогодні залишся в мене? – переступив заледве через себе.

Мар’яна кивнула та притислась до чоловіка. Як же йому складно вдається боротьба з собою. Коли вона зривала з нього броню, то навіть не могла подумати, що за цим побачить стільки пережитого болю. Вразливий, незахищений, був на шляху до зцілення. Втім, Мар’яна відчувала, що чоловіка досі щось не відпускає, наче був з усіх боків затиснутий невидимими лещатами.

***

     Повернувшись до навчання, Мар’яна дізналась, що Єгор і Аня тепер зустрічаються. Може хоч тепер не будуть дошкуляти їй ревнощами та осудом. Донедавна переймалась почуттями інших, але згодом навчилась не звертати уваги на думку сторонніх. Ввечері Мар’яна повернулась до Соломії, за якою неабияк нудьгувала. Дізнавшись, що у них з Макаром все добре, зраділа.

– Треба нам усім чотирьом кудись сходити. – запропонувала Соломія за вечерею.

– Не квап подій, подружко. Ми ще й вдвох з Любомиром нікуди не ходили, якщо не враховувати вікенд на ранчо, але я не скаржусь. Головне він поряд, довіряє мені.

– А ти йому? – якось дивно зазвучало поставлене питання, ніби дівчина про щось знала.

– Про що ти?

– Та ні. То я так. Не зважай. Просто мені та історія про Ніку не виходить з голови. Макар нічого про неї не хоче розповідати, все стверджує, що то їхня з Любомиром історія. А мені якось дивно. Дивно, що молода дівчина скотилася на дно тільки тому, що їй не вистачало уваги. Повинна бути вагоміша причина.

– Соломіє, припини будувати здогадки. Можливо, в неї спадковість така.

– Макар, же нормальний.

– Що ти хочеш сказати, що то Любомир підсадив її на наркотики? Тоді навіщо йому це?

– Не підсадив, а довів.

– Наче, то не те саме.  

– Погодься, він непростий, у ньому криється багато секретів.

– І, ти думаєш, що Макар, знаючи, що Мир зробив таке з його сестрою, продовжував би працювати на нього? По-моєму ти перегрілась на сонці.  

– Я просто хочу, щоб ти була обережною.

– Дякую, Соломійко за турботу, але це зайве. 

Після розмови з подругою Мар’яна зачинилась в своїй кімнаті. Сьогодні вранці їй  зателефонували щодо однієї квартири, яку вона хотіла винайняти. Оселитись окремо від усіх було її маленькою мрією, що вочевидь скоро здійсниться. Вона знову повернулась думками до нещодавньої розмови з Соломією, а, що, як це правда і Мир якимось чином причетний до смерті Ніки?