Розділ 11

    Уявлення не мала, як поводитись, про що говорити з людьми іншого походження. Сподіватись на підтримку з боку Любомира, навряд варто. Можливо, він узагалі перевіряє її на міцність. Нервувала й бігала, як навіжена. Здається, впав той самий метеорит у разі якого можна телефонувати Макарові. 

Примчав тільки-но звільнився від справ.

– По-перше, заспокойся. – взяв за плечі, але не боляче. Мар’яна мала стурбований вигляд, мов до екзамену готувалася. Почасти так і було. – По-друге, налий мені кави. Очі злипаються. 

– Знову всю ніч відпочивав? – поставила риторичне питання, наслухана активним життям чоловіка.

– Не питай. – махнув рукою, ховаючи очі не від того що відчував сором, а від бажання спати. – Мала, щодо сьогоднішнього вечора, ні про що не переживай, тримайся Мира і всміхайся. В тебе чарівна усмішка, здатна причарувати любого.

Присутність Макара злегка заспокоїла Мар’яну. Довго не міг бути, залишив коробку з обіцяними прикрасами й побіг у справах. Влетів в офіс, де на нього чекав Любомир. 

– Де ти їздиш? – розгніваний, перебирав папери.

– Заїжджав до малої. Заспокоїв. Бо ж сидить. Тремтить перед подією.

Обличчям Мира поповзло роздратування. Ненавидів, коли в нього за спиною щось промишляли. В його руках була влада, і йому давати розпорядження коли й до кого їздити.

– Я не хочу, щоб ти приходив до неї без мого відома.

– Ти ж сам відправив мене, аби я передав їй прикраси.

Макар поглянув на товариша, здається здогадуючись, що послугувало його гніву. Якщо це виявиться правдою, то не здивується. 

– Ти закохуєшся в неї. – промовив вголос свій висновок.

Любомир розлютився дужче, бо ненавидів спробу заповзти йому в душу. Кохав лише раз. І більше не збирався повторювати помилку, що вбила в ньому все живе. Почуття відтяли спочатку руки й ноги, а потім саму голову. Розтрощили вщент – серце. Отруїли душу. Тлів з дня у день, допоки не згорів живцем.

– Тримай свою теорію при собі.

Макар підняв руки, мовляв, гаразд, як скажеш. Знав, що не почує правди чи будь-яких інших зізнань. Порушив тему, яку замовчували довгих три роки. Якщо продовжить допитуватись, випустить на волю дикого звіра, що той насилу приборкав.

***

     Мар’яна спустилась ліфтом до авто, що чекало на неї внизу. Любомир стежив з вікна машини за ходою дівчини. Приталена бордова сукня й підбори робили своє діло. Граційно, впевнено, ніби лебідка рухалась до нього. Тільки б не перечепитись та не впасти, – витало в думках поки сідала до чоловіка в авто. З усіх старань не виказувала перед Миром свого хвилювання. Запахи жіночих і чоловічих парфумів поєднались між собою, як і погляди. Один суворий, інший м’який. Попри кондиціонер, що працював всередині, Мар’яна відчула задуху. Поруч Мира стало тісно. Вона почувалась, буцімто його міцні м’язи, що були обтягнуті темно-синім піджаком. Хотіла вирватись з-під погляду сірих очей, з-під запаху, що окутав собою навіть свідомість. Прорватись на волю. Перевести дух. І дихати. Любомир бачив, як боролась з панікою і встановленими правилами зокрема. Змилостивився над дівчам, давши водієві наказ – рушати. 

Мовчки подякувала. 

–  У чому полягає моя роль? Кого слід остерігатись, а кому всміхатись? – звільнилась від питань, що бентежили. Чекала від Любомира чіткої інструкції щодо званого вечора.

– Ти йдеш в ролі моєї дівчини. Це важливо для мого статусу. Щодо двох останніх питань. Обидва пункти належать мені. Остерігайся та всміхайся. Ніхто ні про що тебе не запитуватиме без мого на те дозволу, тому будь спокійна. Тримайся мене й все буде добре.

Тримається. Ще з моменту, коли намагалась втопитись. Схопилась тоді за його невидиму руку й досі боїться відпустити.  

Стільки вишуканості ніколи не бачила в своєму житті. Наче потрапила у сон, чи то казку про Попелюшку. О, а ось і зла мачуха. Мала б здогадатись, що Альбіна тут також буде. Вочевидь, за гарне життя треба платити спілкуванням з цією чорноволосою відьмою.

– Мир. Мої вітання. – той самий поцілунок у щоку. Ті самі отруйні обійми.

–  Привіт, Альбіно. – відповів з доброзичливою усмішкою. Мар’яні знову видалось, що чоловік в присутності жінки пом’якшав. Поцілував у відповідь, але й руки з її талії не прибрав.

Жінки обмінялись натягнутими посмішками. Якою є Альбіна, знав, а ось мишеня. З кожним днем вражало все дужче. Невже навчилась тримати удар. Що ж, незабаром перевірить наскільки добре.

– З нею ти інший. – промовилась й відразу пожалкувала про сказане. Наче він питав її думку.

– Я з усіма однаковий. – відрубав, аби більше не було подібних розмов.

Попри цей момент, Мар’яна трималась напрочуд впевнено. Мило всміхалась, як говорив Макар, і навіть підтримала розмову з паном Боярським, на честь якого був організований сьогоднішній вечір.

– Щойно ти виграла джекпот.

– Що? Чому? – звела в подиві брови.

– Процитувала самого Омара Хаяма. Не знав, що ти любиш зарубіжну літературу. Вступила на архітектурний факультет, а читаєш класиків. Боярський обожнює літературу, тому, вважай, ти покорила його старе серце. 

– Ти ще багато чого не знаєш про мене. 

Справді не знав, але те, що відкривав – подобалось. 

– Мені видалось, що ви з паном Боярським близькі. Таке взагалі можливо в світі бізнесу?

– Можливо, якщо цей хтось – твій хрещений.

Мар’яна розтулила рота, щойно розкрилась ще одна деталь з життя чоловіка.

– Бачиш, і ти дізналась сьогодні про мене щось нове. Ходімо, потанцюємо. – потягнув за руку, не давши часу на роздуми.

Вперше танцювала з дорослим чоловіком. Вперше її огортали міцними й водночас ніжними обіймами. Мимоволі заплющила очі, вдихаючи запах, що з легкістю розпізнає поміж інших. Тепло від чоловікового тіла поступово відносило в інший вимір. Заколисувало. Розслабляло. Сильні руки сповивали талію, мов ковдра – душу. Притиснулась міцніше, втративши на мить відчуття реальності.