Розділ 8

      Пан Боярський прийшов у справжній гнів, коли дізнався від Любомира, що Альбіна залишила дитину.

– Це все через мене. Вона вважала мене близькою людиною, а я відвернувся від неї у найскладніший момент. Розповідь з покинутою дівчинкою, нагадала про власну історію. Все життя намагався жити правильно, чесно, а виявився не ідеальним, допустивши достатньо помилок, аби тепер дорікати собі.

Любомир мовчав, бо також відчував провину перед донькою, доля якої невідомо, як склалась. Проте, він готовий докласти усіх зусиль, аби віднайти її та зазирнути в рідні очі. Останні роки потайки мріяв про дитину, що зігрівала б своїми маленькими рученятами, для якої б світ схилив до ніг. Шкода, що час був витрачений на боротьбу з власними бісами, втамування амбіцій, розв’язування закручених любовних сюжетів. Боявся, що може бути занадто пізно, і йому не вдасться відшукати дівчинку, в якій текла його кров.

Мар’яна зібрала нагальну нараду, аби повідомити, що на її місце заступає Оксана. Хтось відчув полегшення від цієї новини, а хтось розчарування, бо для багатьох була прикладом наполегливості та сміливості.

– Таню та Андрій, ви, переводитись зі мною на інший об’єкт, тож до кінця дня позакривайте всі робочі дірки, а також свої особисті питання. Мені потрібні ясні голови. – скомандувала, не збираючись запитувати чи вони не проти. Є поставлена задача, все інше не важливо, бо тільки так можна досягти бажаного результату. 

Уявлення не мала, як ділитиме з Любомиром один кабінет. Попри впевненість, що її почуття залишились в далекому минулому, спілкування з ним однаково для неї було складним випробуванням.

– Мар’яно Адамівна, я не впевнена, що впораюсь з новим проєктом. – промовила Таня, підійшовши до жінки після наради. – Мені буде складніше добиратись в новий офіс. Ще й з нянею виникли труднощі.

– Таню, такий шанс випадає не кожного дня. Не знехтуй ним через якісь надумані страхи. Чи тобі більше не потрібні гроші?

– Звісно потрібні. Ви ж знаєте. Суд триває. Усі заощадження пішли на адвоката. Та ще й вам тепер винна.

– От і віддаси за два, три місяці. Заробітна плата, яку ти отримаєш на новому проєкті, розв’яже тобі фінансово руки. А няню раджу знайти іншу. Ненадійна вона.

Дівчина усвідомлювала, що вибору в неї немає, боротьба за спокійне життя з донькою триває, тому нічого не залишалось, як погодитись.

Андрій з щасливою усмішкою проходив увесь день, доки Мар’яна не попросила стерти її зі свого лиця. Інакше передумає про своє рішення забрати його з собою.

***

    Любомир закинув гачки у всі можливі й неможливі інстанції, що могли допомогти йому відшукати дівчинку. Тепер залишилось чекати на будь-яку інформацію, що виведе на її слід. Чомусь уявляв її блакитноокою та з кучерями. Вона багато сміється і говорить. А коли нервує, то крутить своє волосся. Вона неодмінно повна протилежність їм з Альбіною. Інша. Краща. Сповнена світла та добра. Його зігрівала думка про те, що десь б’ється серце його донечки. Він знайде її, чого б йому це не коштувало.

За кілька днів в повній бойовій готовності Мар’яна та Любомир за межами столиці узялися за розробку нового спільного проєкту. Будівництво оздоровчого комплексу, що отримало назву “Цілющі трави” мало розпочати своє існування навесні наступного року.

На противагу особистому, робота йшла злагоджено, без жодних дорікань чи непорозумінь. Мар’яна потрохи звикала до присутності Любомира, продовжуючи триматися гордо та впевнено.

Після наради, яку провів Любомир, всі розбіглись у справах, і тільки Андрій дратувався через його присутність. Бачив, як він дивився на Мар’яну, мов голодний пес на кістку.

– Хто він такий? - кивнув в бік Любомира, що був сама галантність. Дівчата-колеги вились довкола чоловіка в надії привернути до себе його увагу.

– Тільки не треба влаштовувати мені сцен ревнощів. – вже починала жаліти про рішення взяти Андрія з собою.

– Ти з ним спиш?

 Мар’яна остаточно розсердилась, бо Андрій знову поводився, як незрілий юнак.

– Колись спала. – замість неї відповів Любомир, підслухавши їхню розмову.

– Андрію, йди працюй. – Мар’яна дала розпорядження, готова повбивати обох.

Вона зачекала, коли чоловік покине кабінет, щоб налетіти на Любомира.

– Якого біса ти собі дозволяєш? – палала зсередини вогнем.

– Думаю, він має право знати, що я твій колишній. 

– Не лізь, Любомир куди не слід. – процідила крізь стиснуті зуби.

– Не розумію, навіщо тобі той слизняк, він тільки заважає тобі.

– Він в ліжку викладається, як слід. – відповіла, намагаючись задіти його самолюбство.

Втім, Любомир не вівся, залишався стриманим, беземоційним, і тільки очі видавали його справжні почуття.

***

– Марʼяно Адамівно, у мене є всі шанси виграти суд. – до кабінету на радощах влетіла Таня, мало не задушивши в обіймах жінку. – Дякую вам, якби не ви. 

– Припини. Рано поки радіти. Лазановський звісно професіонал своєї справи, та все ж не всемогутній. – не почувалась героїнею, звівши дівчину з найкращим адвокатом. Зробила те, що вважала за потрібне. Насправді рятувала не її, а дівчинку, що могла потрапити, як і вона колись до лихих рук батька. – На сьогодні можеш бути вільна, вам з донькою потрібно побути разом. 

Таня ще кілька разів подякувала за допомогу і побігла додому набутись з донечкою.

– Я б на твоєму місці не підпускав її до себе так близько. – промовив Любомир, спостерігаючи із-за свого столу за усією картиною. 

– Тебе забула запитати. Твій час порад і повчань, минувся. І взагалі мені здається, що буде краще, якщо ти переберешся в підсобку. А, що? Тобі та твоєму его, якраз буде нормально. Поміститесь.

Глянула спокійно, тамуючи образу, що все ще в ній крилась. Любомир пірнув в синяву очей, розуміючи, чого вона насправді добивається. 

– Нізащо. Відмовитись від споглядання за тобою.