Розділ 3

    Після вікенду з батьком, Мар’яна повернулась на роботу. Увесь час налаштовувалась на розмову з мамою, відчуваючи, що та відмовиться їхати на ранчо. 

Якщо відмовиться, привезе силоміць. Нічого їй сидіти в тому селі. Ніколи не пізно щось змінити, і, якщо тобі випадає щасливий білет, не відмовляйся, бери, аби потім не шкодувати. – вела німий монолог з собою. Сьогодні ж після роботи поїде до неї.

– Мар’яна Адамівна, тут Андрій з відділу маркетингу проситься до вас. – через радіоприймач озвався голос секретарки.

Мар’яна наморщила лоба, маючи вигляд злої людини. Ще б, адже їй завадили. 

– Нехай заходить. – розпорядилась холодним тоном.

– Ти тому самотня досі, бо тебе усі бояться. Особливо чоловіки.

– Не моя проблема, що сильні жінки викликають страх у чоловіків. Значить він слабкий, а не я якась не така.

– Іншої відповіді я і не сподівався почути від тебе. Передивись. – чоловік поклав теку з кресленнями на стіл, а сам вмостився на дивані. 

Мар’яна переглянула ескізи, залишившись задоволеною представленим результатом. Відклавши теку, вона пройшла до дверей та зачинила їх на ключ. Андрій стежив за кожним рухом жінки, втішаючись своїми привілеями. За мить її блузка опинилась на підлозі, слідом за якою полетів бюстгальтер. Чоловік притягнув Мар’яну за руку та всадив собі на коліна. Вже понад пів року були коханцями. Шалена, гаряча, від такої не просто було відмовитись. Звабила. Захопила. Була не тільки вправним керівником, але й вершницею.

Мар’яна одягла блузку, заправивши її у спідницю.

– Можеш йти, на сьогодні ти вільний.

Андрій застібаючи штани, усміхнувся. Безцеремонна, прямолінійна, хвилювала його холостяцьке серце. Перед тим, як піти занурився носом у густину медового волосся.

– Люблю твоє командування. І запах твій люблю.

– Андрію, припини. – сіпнулась, мов від чорта. – Між нами тільки секс. Як тільки-но захочеш більшого, я поставлю крапку. Пам’ятаєш? – пропалила поглядом від якого стискалось все тіло.

– Пам’ятаю. Ти ж про це нагадуєш майже щодня.

– Доводиться, бо ти зі своїми ніжностями змушуєш до цього. Все, іди. У мене багато роботи, в тебе до речі теж. Останнє варто переробити. – вручила теку, що двадцять хвилин тому приніс на перевірку.

– Ти ж затвердила.

– Я передумала. Ти можеш краще. – знову цей нахабний погляд, котрим щоразу приземляла.

– Звучить якось двозначно. Гаразд, перероблю. – відібрав теку й покинув кабінет в якому був частим гостем.

Роман на роботі не входив в плани Мар’яни, але Андрій виявився надто вправним коханцем, аби зламати її переконання. Ніхто не скасовував потребу в задоволенні. Її все влаштовувало до моменту, коли чоловік не почав натякати на щось більше аніж просто секс. Тоді Мар’яна відразу розставила всі крапки, давши чітко знати, що серйозні стосунки її не цікавлять. Андрій погодився, бо вже надто пристрасною виявилась керівник проєкту. Не заперечував, що хотів би запросити її на побачення і спробувати щось побудувати, проте, вивчивши норов жінки, задовольнявся таємним сексом в закутках офісу.

***

     Автівка мчалась ґрунтовою дорогою, наближаючись до села. Зазвичай люди, повертаючись у рідні краї, відчувають дивне хвилювання та трепет від побачених місць, але не Мар’яна в якої виринали тільки негативні спогади. Страх щоразу переслідував її, тільки-но вона переступала поріг батьківської хати. Негативні емоції напосідали на неї, як надокучливі мухи. Прогнати б їх, а потім відмитись. В цих стінах її намагались знищити, зламати, а, що натомість, все, що тоді не вбило, тільки зміцнило дух. Тепер вона спроможна не лише дати відсіч, але й першою напасти.

Біленький кросовер привернув увагу сусідів, тільки-но авто заїхало на вулицю. Хтось засуджував дівчину, за те що покинула хвору матір, хтось навпаки вважав, що правильно вчинила, якщо втекла, бо хтозна, чим би все закінчилось. Василь не милував її, адже була не рідною. Насправді Мар’яні було байдуже, що про неї кажуть, вона давно незалежна від чужої думки. Де вони всі були, коли її топтали в багнюку, коли перемішували з брудом? Перш ніж когось засуджувати, нехай стежать за своїм життям. 

Жінка вийшла з авто та попрямувала до хати. Перечепившись підборами об гілки, вилаялась:

– Нові колготки порвала.

– Мар’яна. Ти чому приїхала? 

– І я тебе рада бачити, мамо. – схилилась до жінки, що сиділа в дворі в інвалідному візку. 

Жінка махнула рукою, не маючи на меті образити доньку.

– Я ж не про це. Ти зазвичай попереджаєш про свій приїзд.

– А цього разу не попередила. – відповіла дещо роздратовано. Будь-яка розмова з рідною мамою вдавалась їй досі важко. Наче й роки прийшли, а рана досі дошкуляла. – Мам, я хотіла поговорити з тобою. Ти тільки спокійно вислухай. – побачивши, що жінка уважно слухає, продовжила. – Тато запрошує тебе на своє ранчо. Погостюєш трішки, а як набридне, повернешся назад. Там і повітря краще.

Якусь мить жінка мовчала, не виказуючи жодних почуттів, втім вона завжди була такою, тримала все в собі, не пускаючи у душу сторонніх.

– Він міг годинами розповідати про нього та своїх коней. – нарешті заговорила, перебуваючи в  спогадах минулого. – Обіцяв мені усе показати. Я вірила та чекала дня, коли він мене забере з собою.

– Ти досі не пробачила йому? – Мар’яна присіла навпочіпки, взявши матір за руку. Попри давні, дитячі образи, добре розуміла жінку, яку покинули, якій розбили серце.

– Пробачила. Давно пробачила. Знаєш, Мар’яно, а я погоджусь. Жити мені залишилось не довго, то нехай тих кілька днів проведу у місці мрії. 

– Не вірю, що чую це від тебе. Я вже було налаштувалась на довгі вмовляння. Мам, ти не пожалкуєш. Дивись, і зцілишся там. Це місце здатне творити дива.

– Не існує такого місця, що спроможне вилікувати від раку. – неприхований сум в очах, бо й не жила, як належить. – Не гаймо часу, ще ж зібратись потрібно.

Мар’яна схопилась за ручки інвалідного візка та повезла жінку до хати. Вмовити матір з собою нічого не брати, не вдалось, втім це не зіпсувало їй настрою. Мама попри образи молодості погодилась поїхати з нею на ранчо, до чоловіка, якого замолоду кохала. Шкода, що нічого вже не змінити, доля розпорядилась по своєму.