Розділ 2

    З повними торбами продуктів Мар’яна запхалась в автомобіль. Батько знову буде скаржитись, що йому нічого не потрібно, у нього все є. Знала це, і однаково продовжувала возити гостинці. Їй хотілось піклуватись про нього, бути донькою, якої у нього ніколи не було. Таким чином наздоганяла все що було втрачено. Через долю, котра чомусь вирішила випробувати її на міцність, через матір, яка вважала, що мовчати краще ніж зізнатись у правді. Привела у її життя чоловіка, котрий виявився справжнісіньким монстром. На жаль, Ганну життя продовжувало кидати. Попри дитячу образу Мар’яна намагалась витягнути матір з грубих рук Василя, що гамселив її за будь-яку провину. Проте, вона відмовлялась, обираючи терпіти. Та найстрашнішим виявився діагноз, який жінці поставили кілька років тому. З цих лап вирвати матір виявилось для Мар’яни ще складнішою задачею, аніж приборкати агресивного Василя. Практично неможливо. Останні місяці жінка пересувалась на інвалідному візку та страждала від жахливого болю. Добре, хоч Василь відчепився від неї. Подейкували в селі, що він бігає до сусідки, незважаючи на важкий стан дружини. Переїхати до доньки в столицю, жінка категорично відмовлялась, тому Мар’яні довелось просити Соломійчину маму приглянути за нею. Кошти на продукти та всі необхідні ліки вона їм регулярно пересилала. Сама навідувалась вкрай рідко, адже, це було останнє місце на землі, яке б їй хотілось відвідати, та й, сама жінка проганяла доньку. Вважала, що отримала по заслузі, тож і на жалість не заслуговує.

Дорога до самого ранчо пролягала через сосновий ліс і ґрунтову дорогу. Мар’яна любила цю частину дороги, наче потрапляла в якийсь магічний простір, що відбирав тривоги та буденну втому. Проїхавши трохи далі, перед очима відкривався неймовірний краєвид, а потім з’являлось саме ранчо на порозі якого стояв батько. Серце в цю мить відразу обливалось любов’ю, на неї чекають, її люблять. Чоловік повернув віру, яку в неї намагались відібрати довгі роки, кривдячи та принижуючи. Мар’яна підняла руку для привітання з батьком, який виглядав її на ґанку. 

– Приїхала. – обійняв, відбираючи важелезні пакунки. – Казав же нічого не везти. Навіщо мені мед, у мене його цілий погріб. 

– Такого, як цей немає. Зараз додаси до чаю, і сам переконаєшся.

Чоловік закотив очі, вважаючи доньку напрочуд впертою, чого хотіти, коли сам був таким. Повів Мар’яну додому. Він майже увесь час проводив на ранчо, відчуваючи все більшу потребу в усамітненні. Молодість пройшла в гонитві за статками та амбіціями. Усе життя допомагав людям, піклуючись про інших. Мріяв про доньку та сина, тому так заповзято допомагав Альбіні, Дем’янові та Любомирові. До останнього ставився, як до рідного, бо був народжений від жінки, яку кохав усе своє життя, від жінки, яка так і не відповіла йому взаємністю. Протягом життя почувався самотнім, втім, доля подарувала йому омріяну доньку, що розфарбувала яскравими барвами – старість. Стала його винагородою. Коштовністю, яку берегтиме до останнього подиху. Володів чималою будівельною кампанією від якої потрохи відходив. Мав на меті передати усе, що здобув до рук двом спадкоємцям. Мар’яні та Любомирові, які, як ніхто інші впораються з поставленою задачею. Окрім того, Адам у будь-який спосіб бажав їх примирити, бо вірив у них, як пару. Бачив, що кохали одне одного, дарма що порвали стосунки. Розумів доньку, яка страждала певний час, а тепер озлобилась мало не на усіх чоловіків, почуваючись зрадженою та покинутою. Розумів Любомира, що прийняв рішення відпустити Мар’яну, тільки тому, що боявся заподіяти їй зло, бо не відчував, що цілковито звільнився від внутрішніх бісів.

     Мар’яна, закутавшись у плед вмостилась на дерев’яну гойдалку. Місце оповите спокоєм, кудись забирало втому та напругу від постійних робочих турбот. Не вміла відпочивати, вважаючи це марною тратою часу, втім, приїжджаючи до батька у неї не залишалось вибору. Той мав на неї значний вплив. 

– Пригощайся Мар’янко. – поставив на стіл свіжозварений трав’яний чай, який вкотре приготував своїми руками.

– Ти знову ходив до лісу по трави? – поглянула суворо.

– Ходив. Я на пенсії, що мені ще робити? Бізнес налагоджений, старість забезпечена. Час жити, як я того хочу.

– Тобі потрібна жінка, що дбатиме про тебе. 

– Старий я вже для стосунків. – відмахнувся від пропозиції доньки, що норовила влаштувати його особисте життя.

– Тату, тобі тільки шістдесят вісім років, припини говорити дурниці.

– Я, Мар’янко, усе життя був самотнім вовком, що вже й не уявляю, як це бути з кимось в стосунках. Я ні з ким ніколи не жив, ні замолоду, ні тим паче зараз, коли все життя позаду. 

– Рано ти на собі ставиш хрест. Он Марія, хатня робітниця. Самотня жінка, так і поглядає на тебе, а ти вдаєш ніби не помічаєш її. Як на мене, ви ідеально підходите одне одному. Двоє працьовиті, двоє самотні, вона ще й молодша за тебе. Чим не пара.

Чоловік махнув рукою, так ніби відганяв муху, що була схожою на нав’язливу ідею доньки. При всій повазі та любові до неї, але якщо він і вирішить з кимось побудувати стосунки, то сам, без чиїх-небудь порад.

– До речі, Мар’янко, я тут зідзвонювався з давнім знайомим з фірми охорони. Я хочу найняти тобі приватного охоронця, а також водія.

– Ми вже з тобою це обговорювали. З мене достатньо, того, що вся територія котеджів всіяна відеоспостереженнями та охороною. І навіщо мені водій, якщо я сама воджу?

– Мені так буде спокійніше. Сама в цілому будинку, я хвилююсь. Зрозумій, ти жінка не бідна, заздрісників вистачає. І водія я б знайшов досвідченого. Погоджуйся.

Мар’яна пригорнулась до батька, відчуваючи щастя. Її переповнювали теплі почуття. Він хвилюється за неї.

  – Ну, що зі мною може трапитись, я до цього ж якось жила. Виживала.

На обличчі чоловіка з’явилась глибока зморшка між бровами. Коли дізнався увесь жах, через який довелось пройти Мар’яні, схопився за серце. Відчуття провини переслідувало його довгий час, адже не був поряд, коли потребувала його захисту. Через недолуге непорозуміння, через незрілі ревнощі допустився фатальної помилки. Втратив цінні роки, які не повернути, тому понад усе хотів надолужити згаяне. Просив вибачення, у всьому допомагав, підтримував і врешті дочекався прихильності доньки. Не один раз поривався покарати Василя, але Мар’яна благала не робити цього. Хотіла забути все, як страшний сон і жити спокійне, щасливе життя.