Розділ 1

    Мар’яна увімкнула робочий комп’ютер і з чашкою кави сіла за новий проєкт. На столі лежали поскладані гори креслень, які необхідно було впорядкувати. Ненавиділа хаос. Порядок повинен бути у всьому, чи то стіл, чи то дім, тим паче в голові. Вона розгребла стопку паперів і тільки тоді відчула моральне полегшення. Тільки-но збиралась пригубити каву, котра на той момент охолола, як до кабінету постукали, прочинивши двері.

– Мар’яно Адамівно, до вас можна?

– Ти вже увійшла. – розвела руками, дратуючись, що їй завадили.

– Вибачте, будь ласка, – дівчина зам’ялась на порозі, не знаючи, як продовжити розмову. Керівником Мар’яна була вимогливим і дочекатись від неї якихось потурань, було практично неможливо. – не могли б ви мене сьогодні відпустити раніше? Доньку немає кому забрати з садка.

– Таню, ти коли влаштовувалась на роботу, не знала, що у тебе є дитина? – голос жінки звучав суворо. Виразно.

– Знала. Просто няня захворіла, тому не змогла вийти на роботу.

– Твоя няня підвела тебе. Моя тобі порада, наступного разу розраховуй тільки на себе. – зжалилась над дівчиною, та це лише тому, що та була вкрай сумлінною. – Йди, але, щоб це було востаннє.

– Дякую, Мар’яно Адамівно. Я відпрацюю усі потрібні години.

Мар’яна махнула рукою, щоб ішла, а не обіцянками розкидувалась. Жінка не любила порожніх балачок. Її девізом було – не словом, а ділом. Говорити можна будь-що, а на ділі бути нулем. Вона підійшла до вікна з якого розкривався чарівний краєвид на річку, огорнуту сосновими деревами. Найкращий офіс у найкращому місті. Мар’яна продовжувала зростати у всіх напрямках, відчуваючи себе реалізованою та натхненною для нових звершень.

Вона керівник в проектно-будівельній компанії, яку очолила два роки тому. Сьогодні їй двадцять сім років. Вона сповнена енергії та амбіцій молода жінка. Самодостатня, впевнена в собі та самотня, останнє вважала перевагою, і аж ніяк не недоліком. Чоловіків в її житті вистачало, можна було влаштовувати кастинг, втім Мар’яну вони мало цікавили. На першому місці для неї стояла кар’єра та доброустрій. 

– Я ж мала зателефонувати батькові. – схопилась за смартфон, натискаючи на омріяний контакт від якого на серці робилось тепло, бо саме такі відчуття повинне викликати слово – “тато”. 

"Тепер вона Адамівна, а не якась там". – утрималась на останньому висловленні. Від попереднього батька в неї хіба що залишились рубці на пам’яті та тілі. Від імені та його прізвища вона відмовилась, змила його, як бруд, взявши натомість  – своє справжнє. Боярська Мар’яна Адамівна. Скільки було щастя в очах чоловіка, коли вона вперше назвала його татом. Пройшло немало часу, аби повністю впустити чоловіка в своє серце. Не підганяв, не тиснув, спокійно вичікував, знаючи, що через терпіння отримає бажану винагороду.

– Тату, привіт. Ти прийняв ліки, чи як минулого разу? – защебетала в слухавку.

– Привіт, Мар’янко. Не турбуйся, прийняв все за графіком. Я ж хочу на твоєму весіллі ще погуляти й онуків дочекатись, а їм потрібний здоровий дід.

– Ти знову за своє. Ні з першим, ні з другим я не поспішаю. Та й для діда ти ще молодий. Ти ж знаєш. 

– Знаю, знаю. – закотив очі від впертості дочки. – Ти така невтомна, як і я в молодості, і це ще один доказ, що ми рідні.

– Рідні, і не сумнівайся.

– Найрідніші, що може бути. – чоловіка в цьому місці завжди пробивало на сльозу. – Я з тобою став якимось сентиментальним. Не чоловік, а нюня.

– Ти найкращий тато в світі. – промовила, не спотикаючись об слова, бо тільки йому могла прочинити серце. Не любила нікому зізнаватись у почуттях, берегла їх при собі. Чи як сама жартувала, – “тримала для кращих часів”. Вона вже один раз відкрилась, і, що натомість? Одним поштовхом рук її зіштовхнули з обриву. Летіла, боляче вдаряючись об скелі, дряпаючи шкіру до крові. Дивом вижила. Отримані рани непокоїли, вони то зарубцьовувались, то знову відкривалися. Особливо вночі, коли у вікно била ніч, напускаючи самотності. Раніше бодай Рудий тішив, але через вік, кота не стало. Заводити іншу тваринку Мар’яна відмовлялась, звикання їй ні до чого. 

– Я у ці вихідні збираюсь на ранчо, поїдеш зі мною? 

Мар’яна автоматично потягнулась за записником, аби глянути, що у неї заплановано на ці дні.

– Що там, знайшла місце для свого старого? – Адам устиг вивчити доньку та всі її звички. Ховалась за роботою, обираючи самотність, бо вважала, що так безпечніше. Будинок, який отримала в подарунок від батька став її муром за яким ховала справжню себе. 

Мар’яна закрила записник, присоромившись. Рідко відвідувала ранчо, бо там приховувались спогади минулого, та батько не винен у її тарганах, він обожнював своє ранчо, і хотів, щоб з часом вона продовжила його справу.

– Я приїду. Скучила за твоїми чаями та Лейлою. Лейлою називала кобилу, яку батько подарував їй на день народження.

– Тоді чекатиму.

Після розмови з батьком Мар’яна почувалась піднесеною. Натхненна та бадьора сіла за креслення. Має кілька годин, аби встигнути зробити зазначене у своєму планері, а ввечері в неї запланована зустріч з Соломією з якою востаннє бачились місяць тому. Вони з Макаром щойно повернулись з відпочинку, тому подруги неабияк скучили одна за одною. За ці роки дівчата зблизились ще дужче, Соломія була поряд, коли Мар’яна була на межі самознищення. Період, який став для неї надскладним вона прожила, і, те що здавалось неможливим, нині в неї викликало геть інші відчуття. Колеги прозвали її залізною леді, з чим Мар’яна не погоджувалась, вона швидше вважала себе сніжною королевою. Сама, у своїх володіннях, перетворилась на кришталь. Не плаче, могутня, здатна підкорити волю людини. Вона наділила себе зовнішньою красою за якою насправді приховувалась внутрішня порожнеча.

Біленький кросовер заїхав на територію ресторану, в якому дівчат радо вітали. За кермом свого авто Мар’яна почувалась легко, без зайвого хвилювання чи стресу. Школа водіння було найкращим рішенням, яким вона завдячувала тому чиє ім’я воліла не згадувати. Звичка бігати вранці також з часом нікуди не зникла, ба більше до бігу додався спортзал, який дівчина відвідувала два рази на тиждень. Здорове харчування, догляд за собою, всього цього Мар’яна старанно дотримувалась, аби почуватись здоровою та впевненою.