Глава 4.

У червоно-коричневому тунелі заворушилися тіні. Наглядач Кром чекав біля виходу з забою й час від часу він висолоплював з пащі довгого роздвоєного язика. Нарешті, коли стало чутно скрип вагонетки, що рухалася колією, він вишкірився двома рядами гострих трикутних зубів.

Кром здивовано зашипів і витріщився на каторжника, який ледь переставляв ноги. Стішес спирався на вагонетку всім тілом і тихо стогнав при кожному кроці.

– Старий потрух! Коли ти вже здохнеш? – злісно привітав його наглядач. – Наколупав собі камінчиків на кухоль води?

Біля Крома зупинилася металева вагонетка, наповнена рудою майже до країв. Наглядач насупив горбики, які заміняли ящуру брови, й видав невдоволений звук, що був схожий на клацання зубів.

– Ти вирішив обдурити Крома, старий дурень! – заволав наглядач, після чого простягнув руку в вагонетку, щоб віднайти там порожню породу.

На його подив, усередині виявилася лише тіонітова руда й нічого зайвого.

 – Хай уб'є мене блискавка Шаїси! – вигукнув грізний ящір. – Ти знайшов жилу?

Стішес проігнорував питання, проковтнув слину й, прочистивши горло, прошепотів:

– Не затягуй Кром, я хочу пити!

Наглядач неохоче видав рептилоїду повноцінну пайку, що складалася з денної норми води та їжі, а потім провів злісним поглядом, крикнувши навздогін:

– Сьогодні тобі пощастило, смердючий виродку! Тримай свою удачу за хвіст, інакше ти зустрінешся зі своєю долею й, Шаїса мені суддя, якщо мій батіг не відправить тебе в чорну кімнату! Тож краще починай молитися богині, щоб після смерті ти не повернувся сюди!

Стішес відпив трохи води й поволі, штовхаючи рельсами свій вантаж, зник з поля зору наглядача.

Вдалині заскрипів старий метал. Біля виходу опинився втомлений чоловік, якому сьогодні вже дісталося від Крома. Вагонетка зупинилася поруч з рептилоїдом, той гидливо принюхався до запаху поту та крові, потім оглянув вміст сталевого візка.

– Ти вирішив померти, людин?! – гаркнув Кром, кинувши ще один презирливий погляд на дно вагонетки. – Якісь жалюгідні чотири камінчики!? Ти не напрацював сьогодні навіть на ковток води, який може заробити собі навіть жалюгідний пожирач падалі!

– Мою руку паралізувало, і я не зміг працювати на повну силу, – пробурмотів Макс винуватим тоном, – але завтра, якщо я зможу працювати обома руками, то неодмінно виконаю норму.

Кром недовірливо глянув на розірваний й закривавлений рукав каторжника, підібгав губи й заявив:

– Гм, подивимося.

– Чи не можна отримати невеликий аванс за завтра? – м'яко попросив Макс.

Наглядач хльостко вдарив хвостом об стіну, а на його черепі грізно насторожився колючий гребінь. Насамкінець він навіть злегка підстрибнув, показавши людині примружений лютий погляд:

– А-р-р-г! Краще не спокушай мене, ледарю, а то я відіб'ю тобі й другу руку! – прогарчав Кром. – Геть звідси, жебраче!

Тюремник замахнувся хлистом і завмер у загрозливій позі.

"Зламати б тобі лапу!" – подумав чоловік і напружився, приготувавшись дати бій злобному ящеру. Натруджені м'язи стиснулися, пальці склалися докупи, наче зведений механізм, готовий викинути кулак ворогові в щелепу.

«Вбити його, але що далі?! Інші наглядачі не випустять мене живим».

Він упорався з першим поривом, злість потихеньку відступала.

– Ну, – грізно гаркнув Кром. – Чого встав!?! Невже хочеш батога скуштувати!?!

Максу нічого не залишалося, як відвести погляд, тихо чортихнутися і поспішно піти геть.

* * * Анжела * * *

Вона повернулася до своєї каюти. У її голові все перемішалося. Запитань було більше, ніж відповідей, і поки вона намагалася розкласти нову інформацію по поличках, в її двері постукали, через що вона здригнулася й поспіхом вигукнула:

– Заходьте!

До каюти увійшов знайомий рондер. Він ніс свою непропорційно велику голову, впиваючись своєю важливістю, ніби його шия закінчувалася не округлою й гладкою черепною коробкою, а зливком чистого золота, інкрустованого двома великими турмалінами.

– Це знову я, Анжело! – промуркотів Гройакс, самовдоволено посміхаючись.

– Я бачу! – суворо відповіла вона.

– Ви обдумали мою пропозицію!? – недбало поцікавився він, сідаючи навпроти.

– Так, я обдумала Вашу пропозицію та, смію зауважити, вона мені зовсім не до вподоби! – різко викарбувала дівчина.

– Ну і!? – Дещо здивовано промовив Гройакс.

– Я не підписуватиму її! Я вважаю за краще, щоб мою особу стерли! – з натиском випалила Анжела.

– Як забажаєте... – невпевнено пробубнів спантеличений Гройакс, повільно підібрав контракт і також повільно вийшов із каюти.

Анжела не зрушила з місця. На її лобі виступив піт, і вона витерла його серветкою. Минуло кілька секунд і двері знову відчинилися, цього разу без стуку.

– Дозвольте спитати, Анжело, що Вас не влаштовує? – З порогу запитав Гройакс.