Глава 3.

Анжела розплющила очі. На стелі сяяли лампи, їхнє яскраве світло змусило її трохи прикрити повіки. Щось задзижчало зовсім близько, й вона побачила якийсь механізм, що від'їжджав від грудей. Дівчина підвела голову та виявила себе в центрі просторої кімнати з білими стінами та стелею. Вона лежала зовсім голою в кімнаті, де було вдосталь механізмів.

– Операція пройшла успішно, – промовив неживий і байдужий голос, у якому було чутно металеве деренчання.

Анжела сіла на кушетці та спустила ноги вниз. Механізми повністю завмерли. Настала тиша.

«Я померла та ожила?»

Збентежена дівчина вхопила себе за ногу, торкнулася пальцями свого живота, провела долонею догори й зупинилася на грудях та відчула знайомий стукіт серця.

«Ні, правильніше припустити, що мене хтось оживив».

Дівчина ретельно оглянула себе.

«Таке ж тіло було в мене зовсім недавно. Ті ж руки, ноги, волосся та груди. Розміри та колір той самий, але відчуття трохи інші. Наче тіло не моє».

Вона подивилася на свою праву сідницю, знайшла там родимку й утвердилася у своїй думці, що тіло справді її.

«А може, це точна копія?».

У цей момент почулися приглушені кроки, від яких Анжела здригнулася 1 втупилася в єдині двері, які вже за мить відчинилися.

Дівчина скрикнула та прикрила свої інтимні місця від сторонніх поглядів власними руками. Проте, вона мало не зомліла, коли до кімнати увійшла істота схожа на іншопланетянина з голлівудських фільмів. Сіра велика голова височіла над худорлявим тілом. Істота в білому одязі подивилася на дівчину й вигукнула:

– Вибач, Анжело, ці прокляті лікарі не попередили мене, що ти не одягнена!

В голосі незнайомця почулися винуваті нотки. Він відвернувся назад до дверей, після чого підняв худу руку з довгими пальцями та вказав пальцем убік:

– Візьми одяг там. Я зачекаю за дверима.

Анжела провела очима незнайомця й кинулася у вказаному напрямку на ватних ногах. Схопивши одяг, вона відчула холод і постаралася якнайшвидше натягнути на себе якусь подобу комбінезону з білої тканини. Замість замку-блискавки він з'єднувався з напуском і кріпився на липучках. Здавалося, одяг підходив їй ідеально.

Анжела не замислювалася над тим, хто і коли знімав для цього мірки з її голого тіла. За лічені секунди комбінезон зігрів її. Вона подумала, що без вбудованого обігріву це було б неможливо.

Настала черга для взуття. Дівчина не без задоволення виявила його доволі зручним та м'яким всередині. Ззовні його обтягувала така ж біла тканина.

«Однак, не густо в них тут з різноманітністю кольорів та фасонів!» – подумала вона й раптом зрозуміла, що весь цей час з голови не виходив образ дивного відвідувача: – Отже, за всією цією містикою ховалися іншопланетяни?!? Що ж, тепер можна буде поринути у новий світ із головою».

Майбутнє тепер не лякало її, навпаки, з’явилося відчуття інформаційного голоду. Їй дуже хотілося дізнатися всі подробиці та отримати відповіді на те, що ховається за цим білим антуражем.

Анжела прогулялася по кімнаті та потішилася власному відображенню у дзеркалі. Їй подобалося те, як сиділа на ній обновка. Нарешті дівчина рішуче зробила крок в нове життя й попрямувала до виходу з білої кімнати.

Незнайома істота, яка зустрілася їй в операційній, сиділа на кріслі в затишній ніші, влаштованій посеред довгого коридору. Голова трохи більша за людську була повністю лисою й мала форму наче перевернута крапля. Чомусь чоло здавалося широким, а підборіддя звужувалося донизу трикутником.

Анжела встала посеред коридору й анітрохи не соромлячись подивилася на незнайомця. В нього не було брів, а очі були широко розставлені по обидва боки вузького задертого носа. Рухливі, блискучі й світло-сірі баньки істоти здавалися дуже проникливими. Шкіра в іншопланетянина була матово-сіра, а рот з тонкими губами лежав між невеликими щелепами.

Незнайомець встав і з ледь помітною усмішкою оцінив нове вбрання дівчини:

– Прекрасно! Нарешті ми можемо йти!

Він був на півголови вище за дівчину. Якби він ще й розігнувся на весь зріст, а не горбився, наче гілка з гігантським яблуком, то став би вищий за Анжелу на півтори голови. Вона з невдоволенням відзначила, що в іншопланетянина такий ж комбінезон з білої тканини, як і в неї.

Капризно піднявши свого носа, Анжела вирішила показати характер:

– А може, Ви спочатку будете такі ласкаві пояснити мені, що відбувається і де я!? – І вона, наче їдкої іронії в її тоні було недостатньо, вперла руки в боки.

– На це геть немає часу, – відповів незнайомець та спробував відмахнутися від Анжели, наче від настирливої ​​мухи

– … – дівчина не зрушила з місця та навіть не поворухнулася.

Довелося незнайомцеві пообіцяти:

– Дорогою я розповім усе, що необхідно знати новачкам.

Анжела не збиралася ось так просто здаватися, але в їхній діалог увірвався спочатку легкий перетяг, а потім з бокових дверей з'явився ще один незнайомець з непропорційно великою сірою головою. Він був одягнений по-іншому, а його різкі рухи відповідали його дратівливому характеру. Інтуїція Анжели підказала їй, що перед нею постав лікар.