Розділ 29. По одному

О сьомій Даніель побачив біля своїх черевиків дитячу шкарпетку. Єва сушила її на спинці стільця; за ніч та зісковзнула. Він повернув шкарпетку на місце, не будячи дівчинку. Селін уже сиділа біля мата й тримала другу шкарпетку.

— Ви сьогодні знову туди?

— Так. І за зачинені двері теж.

— Наших речей там немає. Але якщо хтось прийшов після нас, самі вони вам не скажуть.

Він записав це на зовнішньому аркуші папки. Даніель перевірив застібку, надягнув куртку так, щоб шов не тер пов’язку. Ніч із одинадцятої до половини сьомої минула без чергування. Софія, яка спала в той самий час, назвала свої сто й забрала польову сумку.

Павел завершував ранкову перевірку обох рацій. На відповідь Ральфа Даніель лишився біля столу: до полудня мали повернути другий апарат із зарядником та крісло. Власник відповів сам, звірив номери. Погодив залишити обидва комплекти до наступного полудня, якщо ввечері повідомлять, де вони й чи цілі. Крісло мало повернутися до районного пункту, а не загубитися серед лікарняних нош. Ніна повторила місце повернення. Павел записав відповідь до старого строку.

Першу рацію перевірили з постом Тео окремо. Даніель узяв у поле другу; перша лишалася при Павелові до виходу медичної групи.

У дворі Рене Крос розмовляла з Марком біля малої основи. Її службова машина могла взяти конструкцію та інструмент, не пацієнтів. Водійка Роза відсунула звичайний ящик, показала місце й ремені.

Рене принесла новий ключ і наряд на ремонт та один малий цикл. На старому вже стояло закриття. Вона спитала, хто сьогодні лишиться при приймачі після огляду. Бен назвав себе. Софія — поле й повтор після дев’ятої.

Роза передала їй запломбований добовий картридж зі службового резерву районної ремонтної дільниці. На накладній стояли номер С-17, одна штука й підпис чергового комірника. Рене звірила тип із гніздом. Видача дозволяла витратити його на підготовку цього приймача, не забрати до загального запасу. Даніель записав окремий рядок: у знайденій коробці досі чотирнадцять добових і один останній тест.

До наряду був додаток на обслуговування решітки до ранкової передачі: Рене вдень, оператор Олівер Шоу з районної зміни вночі. Нового переносу з депо він не дозволяв. Рене показала звичайний стоп входу: малий цикл завершать, вхід закриють, а решітка з добовим картриджем зможе розсіювати вже прийняте. Це не запустить захист будівлі. Службова зміна мала дати окремого вартового; до його особистого приходу Бен не йшов.

— Якщо побачите людину, не починаємо, — сказала Рене. — Якщо почали й вона зайшла, зупиняємо. Навіть коли я тут уже все закінчила.

— Коли команди немає? — спитав Бен.

— Це теж зупинка.

Вона не віддала ключ Даніелеві. Поклала його у власний нагрудний чохол і попросила показати закритий простір, який учора не оглянули. Даніель із Беном, Леоном і Софією пішли пішки. Машина з Марком мала підійти до звичайних складських дверей після них.

За двадцять п’ять хвилин вони стояли на бічному подвір’ї. На вчорашній смузі пилу було чотири нові сліди, усі дощові. Леон присів, не торкаючись їх.

— Мої, коли ми виводили Давіда. Далі не знаю.

Даніель притримав двері звичайним клином. Бен покликав у комірницьку, назвав себе, почекав. Вони пройшли за перегородку: місця матів порожні, під лавкою обгортка, коло стіни тканинна петля від торби. Не людина. Він однаково нахилився, щоб бачити весь простір за лавкою.

Рене приїхала, коли Леон оглядав бічні сходи. Відчинила технічні двері своїм новим доступом. Даніель залишив звичайний ліхтар перед входом, підняв світло вище. За кожухом вентиляції був вузький прохід із низькою балкою. Туди можна було сховатися, але не встати біля самої решітки.

— Є хтось? Ми не забиратимемо ваші речі, — сказав Бен.

Відповіді не було. Даніель повернув ліхтар за поворот, дочекався, поки Бен перевірить дальню нішу з іншого боку. Потім вони оглянули доступ до нижнього виходу. Рене показала замкнений кожух привода, відокремлений від простору, де могла перебувати людина. Кожух відкривала сама. За ним не було кімнати, тільки вал і муфта.

Софія витратила першу Межу біля бічного входу. Її поле не простягалося через увесь склад. Вона показала ближній градієнт, попросила не ставити стійку на смугу під водостоком. Леон повторив шлях до хвіртки звичайними кроками. Бен оглянув його з двору, відсунув обгортку, перевірив, чи двері відчиняються після клина.

За низькою балкою Бен знайшов складений картон. На одному боці були два старі людські відбитки. Даніель присів біля входу, посвітив під наступну секцію. Картон міг бути ліжком. Міг лежати тут ще до них.

— Звідси можна вийти без дверей? — спитав Рене.

Технікиня показала короткий вентиляційний вихід. Звичайна зовнішня кришка могла відхилитися, якщо не була притиснута уламком. Леон підійшов до неї з двору, перевірив, відсунув одну мокру гілку. Даніель почув його голос через отвір. Тепер бачив увесь доступний людський простір між ними.

Бен залишив картон на місці. На бічному вході поставив звичайне попередження, яке можна було прочитати до дверей: тут випробовують обладнання, тимчасове житло — через районний пост. У ньому не було обіцянки вже вільного сімейного мата. Ніна мала підтвердити місце для кожного, хто справді звернеться.

Рене попросила Бена вартувати з людського боку, де він бачитиме й двері, й зовнішню кришку. Даніель показав їй свій ранковий рисунок. Вона провела олівцем нову лінію й попросила лишити обидві дати.

— Зараз порожньо, — сказав він у рацію. — Усі оглянуті місця. Я лишаюся тут. Вхід не забуваємо.

Павел повторив повідомлення. Даніель почув на задньому тлі Еммин голос: восьма, клініка на лінії. Він відійшов від привода, щоб не перекрикувати Марків ключ.

Йонас назвав п’ятьох: Арон, Рут, Міка, Івен, Нільс. Готовність до прийому залежала від сьогоднішньої передачі, але східна ланка нарешті мала людей. Двоє постових носіїв із лежачими ношами й звичайним візком прийдуть у депо до полудня. На західному боці чекатиме клінічна машина Естер. Між ними — оглянутий постовий коридор і малий розрив на східній службовій дорозі, для якого Марк робив основу.