Розділ 16. Кого немає в рядку

До полудня Даніель повернув заряд до ста. Після першого відпочинку продовжив сидіти до 11:50, поки Бен із Ніною звіряли нові імена, а Марк прибирав домкрат. Лівою не допомагав. Коли встав, під курткою натягнулася тканина, й він поправив підтримку, перш ніж узяти папери.
До східного поста пішли вп’ятьох: Даніель, Емма, Марк, Бен і Клара. Вона хотіла побачити місце, де їй пропонували чекати, а не знову чути опис. Маленьку торбу ніс Марк. Бен перевіряв повороти за Леоновою копією; до свого старого двору зараз не звертав.
Клара йшла повільніше на нерівному краї, але нога не затримувала її. Через годину були біля навісу. Лів уже мала Еммин оновлений список: Міка після огорожі й Міло з порізаною долонею стояли нижче початкових шести імен. Отримання підтвердив Йонас, час нового прийому ще належало погодити.
Біля столу передачі сиділи двоє людей на однакових стільцях. Одному вже причепили картку до торби, другий тримав тільки паперовий номер. Емма привіталася з обома, спитала Лів, чому вони в різних чергах.
— Цей має час передачі на західний пост. Цей чекає огляду тут, — відповіла вона. — Ступінь допомоги не з номера житла.
Чоловік без картки підняв свій номер.
— Казали, після чотирнадцятого. Уже сімнадцять пішло.
Лів показала йому другий аркуш: чотирнадцять було місцем у звичайній черзі, не часом. Він прочитав, стискаючи папір. Клара сіла поруч, не на вільний стілець з іншого боку огородження.
Чоловік попросив Емму прочитати йому решту. На аркуші було місце тимчасового очікування, а не підтверджений клінічний прийом. Він ішов сюди з іншого пункту й вирішив, що довга дорога вже була направленням.
— Вони сказали: на мосту розберуться, — повторив він.
Емма запитала, хто саме. Чоловік назвав працівника районної реєстрації, показав підпис. Лів записала джерело й покликала чергового медичного огляду. До іншої машини його не посадили, але тепер він чекав конкретної людини, а не номера, який уже пройшов.
Клара читала через його плече. Потім дістала власний аркуш і попросила Лів підкреслити, що з ним уже погоджено. Та підкреслила отримання заявки, нижче вписала наступний крок. Клара не заховала папір, поки не повторила його вголос.
Даніель спостерігав, як Лів звіряє наступний виклик із прийомом. Приїхав той самий тип машини, який вони бачили вчора. З неї вийшли двоє, принесли порожні ноші. Один водій поставив кухоль на дах, але не випив: уже просили відсунути автомобіль від виїзду.
Емма підійшла ближче. Лів дозволила подивитися, як передають одного лежачого, попросивши не ставати біля коліс. Пацієнт назвався, його супровід повторив адресу. На іншому посту відповіли ім’ям того, хто прийме. Після передачі стілець супроводу тут лишився порожнім, і наступна людина одразу його зайняла.
— Для двох наших лежачих хто буде тут? — спитала Емма.
Лів відкрила заявку депо. Вікторова пропозиція резервувала п’ять медичних позицій, але машину й час кожному ще узгоджували. Сім інших місць у захищеному розміщенні мали включати супровід. Даніелеву рану записали як ходячий огляд, із окремим підтвердженням перед виходом.
Емма показала Рутин рядок, потім Мікин.
— Її син не носій. Він тепер теж пацієнт. Мати без нього не погодиться йти.
Лів не викреслила його. Поклала нове ім’я на лист перегляду й обвела «не для переноски».
— Йому можна чекати огляду. У сьогоднішню погоджувану п’ятірку він не входить. Якщо берете як супровід, не розраховуйте на нього біля нош.
— А Міло?
— Так само новий запит. Ні часу, ні місця в цій групі поки немає. Приймальне його ім’я отримало.
Бен стояв поряд, не торкаючись Емминого журналу.
— Він не новий для свого міста, — сказав він. — Тільки для цього аркуша.
Лів підняла очі.
— Знаю. Але машина від цього не стала довшою.
Емма попросила показати, які зміни можливі без нової машини. Лів пересунула одну із семи вільних клітинок до Рутиного супроводу, другу позначила для Тесси. Потім попросила назвати тих, хто повертатиметься нести наступного. Емма витягла їхній список, на якому частина імен ще не мала згоди.
Даніель дивився на дві заповнені клітинки. Вчора він міг би назвати це двома сім’ями, які їдуть разом. Тут вони вже зайняли дві з семи можливостей для решти.
Емма ще раз зв’язалася з прийомом через постову станцію. Назвала Йонасові зміни: Міка не носій, Міло новий, Клара ходяча, двоє потребують лежачого підходу. Даніель стояв поряд і бачив, як вона записує відповіді. Нова графа була для умов передачі.
Клініка просила не приводити всіх одночасно до західного входу. Приймальне мало тих, кого вже доставили, і своїх пацієнтів. Для окремого аварійного пакета на схід можна було подати запит від їхнього пункту. Вміст мав підтвердити склад; Естер не обіцяла засобів, яких не бачила в його залишку.
Емма вписала потреби й контакт депо. Лів дала номер заявки, час наступного уточнення ввечері. Це був спосіб отримати малу допомогу до повного перевезення, навіть якщо велика угода не відбудеться.
— Сьогодні ми беремо відповідь із двома можливими виходами, — сказала Емма Даніелеві, прибираючи журнал. — Людей довезти. Або принести те, чим дочекатися перевезення. Другий не викреслює першого.
Бен попросив залишити в цьому запиті Мілове ім’я, навіть якщо вони повернуться до свого пункту. Емма показала вже вписаний рядок.
За плечем покликали Марка. Біля візка заїв стопор колеса; порожню платформу не могли відкотити до наступної передачі. Лів спитала, чи він механік із заявки. Той присів, перевірив нерухомий вузол звичайним ключем із постового ящика. Діагностику не запускав.
Даніель лишився при Еммі. Марк відсунув загнутий край, переставив тягу, покотив візок на кілька кроків. Водій натиснув стопор і відпустив. Колесо зупинилося, потім рушило. Марк передав ключ назад.
До нього підійшла жінка з робочими списками. Назвалася Інес Альт, відповідальна за реєстрацію груп і зв’язок між постами. Для ремонтників у захищеній зоні були окремі місця при зміні. Запит про Люсі вона знайшла в переліку волонтерського каналу.
Марк дістав фотографію. Інес звірила ім’я, записала канал, яким він міг подати копію для іншого реєстру. Не сказала, що бачила дівчину. Аркуш зі шкільним часом лишився єдиною ранньою відміткою, яку вони мали.
— Якщо піду з ремонтниками, я сам зможу читати їхні списки? — спитав він.
— Дозволені для вашого пошуку — так. Місце при зміні дає роботу й чергового, який вас знайде. Не відповідь про доньку.
Марк притиснув фотографію до аркуша й переписав новий контакт. Потім подивився на Мікину клітинку в Емминому журналі.
— Моє місце можна йому?
Інес похитала головою.
— Там ліжко для того, хто виходить на нічну зміну. Якщо ви не йдете, я шукатиму іншого механіка. Це не додаткова палата.
Марк склав фотографію у файл. Даніель почув, як він спитав про годину наступного волонтерського сеансу. На цей раз не просив Даніеля говорити замість нього.
Віктор підійшов, коли машина вже виїжджала. При собі мав учорашню пропозицію, до якої додали поле фактичного місцевого огляду. Даніель подав протокол тесту й запис про приймач. Віктор прочитав, перепитав, чи під час досліду там не було людей.
— Перевірили доступні кімнати. На площадці лишався Марк. Тільки малий тест, — відповів Даніель.
Віктор глянув на нього.
— Отже, лінія працює хоча б у цьому режимі. Повну ділянку не обіцяю, поки не буде іншого огляду.
Він покликав техніка, попросив внести протокол до місцевої заявки. Даніель не віддав єдину копію. Прочитав внесений номер і залишив собі квитанцію, перш ніж перейти до умов.
— У нас тепер тридцять вісім, — сказав він. — Бен прийшов із п’ятьма людьми. Є ще двоє дітей. Ваші дванадцять від цього не змінилися.
— Знаю. Вільних місць не стало більше.
Віктор повів їх до дошки розміщення. На ній було кілька будівель і число доступних місць у кожній. Один рядок закреслили: там перестало працювати водопостачання. Поряд технік писав запит на ремонт, а мешканців переводили до двох інших адрес. Ці переведення з’їдали саме ті порожні клітинки, на які Даніель щойно дивився.
— Якщо віддам вам ще шість тут, — Віктор показав на закреслений будинок, — вони лишаться на своєму третьому поверсі. Я можу змінити чергу, не можу додати поверх із водою.
Бен прочитав адресу.
— Там я людей не знаю. Але вони теж уже внесені.
— Саме тому не зітру їх заради вашого нового списку.
Емма запропонувала інше: взяти спочатку тяжких, решту вести окремими малими групами, а кількох добровольців повертати після кожної передачі. Віктор попросив показати зворотні зміни, з якими це погоджено.
Даніель поклав схему їхнього підходу й сьогоднішній список носіїв. Заповнені були не всі графи. За білою рискою поста черговий пропускав машини по одній; зустрічний візок попросили зачекати, поки виїде лежачий.
— Оце зараз один короткий зворотний рух, — сказав Віктор. — І вже затримав передачу. На тридцять вісім людей із поверненням вашої групи треба окреме вікно. Без нього гарантую тільки той список, який уже маємо.
— Нам потрібне право перевіряти східні будинки, — сказав Бен. — Люди в пункті не випадково лишилися. До деяких адрес ніхто не дійшов.
Віктор узяв його карту. Попросив назвати квартал, кількість перевірених дверей і тих, кого бачили востаннє. Бен назвав. Дві адреси внесли до міського обходу, видали номер заявки. До інших пропонували повернутися з планом групи.
— Коли перевірять? — спитав Бен.
— Поки без часу. Не запишу зробленим. Якщо зміните адресу — передайте Інес.
Бен забрав квитанцію.
Віктор запитав, скільки людей погодилися на зворотний обхід. Даніель назвав себе й Бена, але не вписав інших без розмови. У старому плані кілька здорових мешканців могли йти з носилками; тепер частина хотіла переселення, а Ерік після вчорашнього мав власне обмеження на долоні.
— І якщо Бен захоче піти до своїх адрес, хто повертає людей у депо? — спитав Віктор.
Даніель подивився на порожню графу. Зранку вони знайшли товариша й відчули, ніби рук уже стало більше. Але Бен прийшов із п’ятьма людьми, за яких відповідав, а не з вільним часом для кожного їхнього завдання.
— Це треба погодити в групі.
— Тоді не називайте дві поїздки одним рейсом. Тут я зможу призначити час тільки тій, що має людей і місце передачі.
Бен забрав свою карту з-під транспортної схеми. Даніель залишив дві окремі заявки. У першій черга Арона й Рут, у другій східні адреси.
Даніель попросив дописати до угоди право мешканців відкликати місцевого оператора й зупиняти перенос, якщо від нього небезпечно їхньому будинку. Віктор прочитав запропонований рядок. Першу частину закреслив, другу переписав як аварійне повідомлення черговому.
— Коли вузол у загальному чергуванні, команди мають одного відповідального, — сказав він. — Ви можете вимагати перевірки. Не можете в середині роботи міняти того, хто виконує режим.
— А якщо перевірка ще не приїхала?
— Люди виходять із небезпечного місця. Черговий зупиняє режим за показниками.
— Хто визначає приймач, якщо ми бачимо там людей?
— Служба. Ваше повідомлення фіксується, приймач повторно оглядають.
Даніель дивився на слово «служба». Віктор не пропонував йому більше сили. Пропонував, щоб після передачі вузла інші вирішували, коли Даніелеве спостереження стане достатньою підставою.
— Цього в нашій копії не було видно, — сказав він.
— Тепер видно, — відповів Віктор. — Я не підпишу, що кожна група одночасно керує загальним режимом. У вас теж є люди, які хочуть різного. Зрештою хтось повертає ручку.
Емма поклала пальці на свої п’ять імен.
— Нам треба довезти їх. Я не відмовляюся від того, що тут працює. Але цей список не може бути вашою відповіддю за всіх, хто лишається.
Віктор погодився виділити ще одну зустріч для розміщення нових людей, без гарантованих місць. Зворотний рух і незалежну зупинку місцевого вузла не підписав. Відповідь про передачу управління попросив дати до вечірнього чергування.
Лів повернула Кларі її папір. Для ходячого огляду їй могли погодити звичайний виклик через пост; переїзд до захищеної зони вона мала обрати сама. Клара запитала, чи дозволять забрати одяг із депо перед переходом. Інес назвала час сьогоднішнього інформаційного обходу: цього вечора вона сама прийде в депо й зможе супроводити охочих назад.
— Я хочу свою куртку, — сказала Клара Еммі. — І вночі не слухати, як тамбур шкребе в голові. Навіть коли він уже не шкребе.
Емма кивнула. Попросила лишити час виходу в її журналі й дочекатися підтвердження прийому на іншому боці. Клара повернула аркуш у торбу, яку знову взяв Марк.
Перед виходом їм видали одну разову партію загального забезпечення: сорок вісім харчових порцій і дев’яносто шість літрів води для пункту, де тепер було тридцять вісім людей. Наступні регулярні доставки залежали від прийнятого плану обслуговування. Віктор не забрав сьогоднішню партію через непідписаний рядок; водій доставки отримав адресу й окрему квитанцію Ніни.
Даніель перевірив, що видане не записали вже отриманим. Машина мала приїхати до депо, а не лишити воду їм під мостом. Вони рушили назад о другій. З коробками не йшли, Клара берегла руку, Бен тримав свою карту під курткою.
Марк дорогою спитав, чи Даніель уже вирішив. Той показав закреслений рядок про місцеву зупинку.
— Маю відповісти на це.
— На це відповідай. За моє місце ще не вирішуй.
Марк зупинився біля чергового повороту, дочекався Клари. Даніель теж почекав. Близько третьої вони були в депо, де Ніна вже звірила привезене з водієм. Вода стояла на своїй полиці; обіцяні майбутні місця там не з’явилися.