Розділ 2. Напрямок

Три рядки відкрилися, коли Даніель сів на бетонну тумбу біля воріт.

Сідати він не збирався. Хотів тільки покласти сумку й звільнити руку для телефону, але коліна зігнулися самі. Після рятування вони поводилися так, наче він увесь час тягнув Томаса власною спиною.

Люди з ношами вже звернули за ріг. Іра встигла сказати, що лишатиметься біля західного в’їзду, поки не прийде допомога. Він бачив, як вона озирнулася перед поворотом; помахав їй пляшкою, бо інша рука тримала рацію.

Після цього двір спорожнів.

На телефоні було десять нуль чотири. Бен не відповів. Надсилання повідомлення все ще не завершилося.

Даніель розгорнув перший рядок без рук — вистачило зосередитися на ньому. Це було найгірше. Будь-який пристрій, що опинився б на його голові чи в кишені, можна було принаймні викинути.

**Вибір класу**
Вартовий — утримання власної позиції під зовнішнім впливом.
Провідник — пошук проходу в межах доступного спостереження.
Зв’язувач — керування механічним навантаженням між неживими предметами.

Внизу стояло: «Оберіть один».

Він спробував запитати, де Бен.

Рядки не змінилися.

Тоді він подумав про карту. Перед очима лишився двір, зігнутий перехід над колією і ледь помітні літери. Нічого нового. Ні позначок людей, ні стрілки, яка вивела б його звідси.

Провідник. Назва була зручною, майже непристойно зручною. Даніель хотів натиснути саме тому, що не знав, куди йти.

Він ще раз прочитав пояснення. У межах доступного спостереження. Східних сходів звідси вже не було видно. Бена не було видно ніде.

За огорожею чоловік у костюмі допомагав водійці роздивитися обірваний кабель, що перекрив вулицю попереду її машини. Чоловік почав нахилятися до нього, простягнувши голу руку.

— Не торкайтесь! — крикнув Даніель.

Чоловік відсмикнув пальці й насупився.

— То що нам робити?

— Відійти. Я не знаю, чи він під напругою.

— Світла ж немає!

— Тут немає.

Водійка потягнула його за рукав. Вони відійшли назад до тротуару, подалі від кабелю; чоловік ще щось говорив, але вже без Даніеля. Той повернувся до написів.

Вартовий міг допомогти залишатися на місці. Він щойно бачив, що трапляється з місцем, коли саме воно зсувається.

Зв’язувач обіцяв роботу з речами. Речі можна було оглянути, поставити на землю, відсунути від людини. Принаймні Даніель розумів, які запитання їм ставити. Лінія, що втримала Томаса, працювала не тому, що була особливою. Вона мала куди передати вагу.

Він повернувся до третього рядка.

— Це.

Підтвердження попросило повторити вибір. Даніель повторив.

У грудях стало прохолодно. Відчуття минуло так швидко, що він міг би списати його на вітер, якби вітер не дув у спину.

Клас: Зв’язувач. Рівень: 1.
Заряд: 100/100.
Доступні навички: Огляд, Зчеплення.

Він торкнувся зап’ястка. Пульс був швидкий. Шкіра звичайна, запилена, із сірими слідами від рукавиці. На рації нічого не змінилося.

Відомості про навички відкривалися окремо. Даніель прочитав обидві картки, повернувся до другої, а потім ще раз до першої.

**Огляд** — напрямок навантаження на видимому предметі. До 10 м; 10 с. Вартість: 5.
**Зчеплення** — одна пара попередньо помічених неживих предметів. До 10 с. Вартість: 20. Межа навантаження: 1 кН.
Мітка: безперервний контакт 1 с; рука або утримуваний інструмент до 1 м. Дія мітки: 60 с. Відстань пари: до 8 м; предметів від користувача: до 10 м.

Він знав, що таке кілоньютон. Число було скромне порівняно з тим, що сьогодні впало. Але в короткій картці не було ані балки, ані людини — тільки пара предметів. Даніель уявив, як підхоплює край секції, поки під неї заходить підпірка.

Додаткова примітка застерігала про перевантаження й тремор. Він перечитав її уважніше. Система не обіцяла захистити руки, якими він потім триматиме звичайний інструмент.

До першого застосування Зчеплення він вирішив не поспішати.

Біля воріт схилився старий металевий навіс. Через нього йшов найкоротший шлях у східний двір: вузький коридор між огорожею й складом, далі хвіртка. Даніель знав цей прохід. Бен минулого тижня провіз там свою машину, склавши обидва дзеркала.

Тепер навіс провисав над коридором. Ближній стояк був цілий, дальній ховався за стіною. Під навісом валялося відро, на яке капало з розбитої труби.

Даніель поклав сумку на землю й обрав Огляд.

За дві секунди він пожалкував.

На металі з’явилися тонкі лінії. Вони йшли вздовж похилої балки до ближнього стояка, а біля з’єднання повертали вниз. Не світло в повітрі — ніби хтось нашкрябав на пофарбованій поверхні рухомі риски. На відрі нічого не з’явилося: він не обирав його.

Даніель підвівся й зробив крок убік. Риски лишилися на тих самих місцях.

Угорі балки вони сходилися до вузла, який здавався надійним. Він уже хотів пройти під ним, коли вода з труби потекла сильніше. Даніель подивився на стояк зблизька, не заходячи під навіс.

На його нижньому боці фарба лежала товстими пластівцями. Під одним блиснув отвір.

Він дістав ліхтарик. Світло показало темну кромку, іржу, ще один отвір. Стояк був порожнистий; з одного боку від стінки лишилося менше, ніж хотілося б бачити над власною головою.

Лінії зникли.

Даніель хотів повернути їх, але затримав команду. Ще десять секунд не зробили б метал товщим. Він зняв рукавицю й оглянув її: на пальцях залишилася червона іржава крихта, там, де він ненароком торкнувся стояка. Діра не була новою. Новою була тільки впевненість, з якою він щойно дивився на неї крізь риски.

Заряд: 95/100.

Даніель розсміявся, коротко й без веселощів. П’ять одиниць за те, щоб упевнено дивитися на діряву трубу.

Він знову відкрив опис. Напрямок навантаження. Там не було слова «міцність». Він сам додав його, бо хотів отримати відповідь.

Відро повільно сплющувалося під краплинами. Не сильно — на його боці проступала нова складка, хоча вода не могла цього зробити. Даніель відступив ще далі й поклав біля входу довгу дошку впоперек проходу. На шматку картону написав: «НЕ ЙТИ ПІД НАВІСОМ». Прикріпив його до огорожі дротом із сумки.