Розділ 1. Не відчіпляйся

Бен назвав тріщину косметичною, і Даніель перестав писати.

— Це слово заборонене до кави.

— Кава була. Ти сам відмовився.

— Від того, що ти приніс, я відмовився.

Бен усміхнувся з протилежного кінця переходу. Під його черевиками просвічувала решітка; унизу лежала вантажна колія, якою вже кілька років нічого не возили. Ранковий трамвай за огорожею задзеленчав, хтось відповів йому автомобільним сигналом. Звичайний Мерев поспішав, поки вони розбиралися з дванадцятьма метрами старого металу.

Даніель присів біля західної опори. Тріщина у фарбі розходилася від краю накладки. Занадто рівно, щоб пояснити її тільки сонцем і дощем.

— Іро, поки не відкриваємо.

Керівниця бригади приклеїла поперек хвіртки нову смугу сигнальної стрічки. Попередня вже встигла обмотатися навколо ручки. Поруч Томас, молодий робітник у завеликій куртці, перевіряв застібку своєї прив’язі.

— Мені сказали, до дев’ятої буде підпис, — сказала Іра.

— Буде запис. Підпис залежить від того, що знайдемо.

Вона глянула на годинник, але не сперечалася. Даніель подякував їй кивком. Після такого кивка люди іноді починали вважати, що він уже взяв на себе все. Сьогодні він хотів обійтися без цього.

За переходом піднімалися сходи до східного службового двору. З їхньої верхньої площадки Бен фотографував кріплення. Туди ж виходили двері електричної шафи. Даніель бачив розгорнутий на поручні його блокнот і синю ручку: Бен незмінно залишав її поперек сторінки, аби вітер не перегортав папір.

— Після фотографій спускайся, — сказав Даніель у рацію. — Знизу перевіриш накладку. Томасе, ти тільки до першого шва. Не до Бена.

— Знаю.

— Покажи, де твоя лінія.

Томас торкнувся карабіна. Страхувальна лінія йшла до окремої верхньої балки, а не до поручня, на якому лежав блокнот. Даніель простежив її очима до анкера. Іра вже відкрила шафку рятувального комплекту біля західної площадки. Лебідку вони встановили до початку огляду — незручна річ, яка займала половину проходу й завжди заважала саме тоді, коли не була потрібна.

Даніель колись дозволив залишити таку річ у машині.

— Якщо я скажу назад, не чекай іншого пояснення, — сказав він Томасові.

Бен клацнув рацією.

— А якщо скажу я?

Даніель поглянув на нього.

— Теж.

— Запишу. Рідкісний день.

Томас ступив на першу секцію. Решітка коротко дзенькнула. Звук був знайомий; Даніель дослухався до нього, не до жарту. Під навантаженням край накладки поворухнувся, але сама опора залишилася на місці.

— Назад, — сказав він.

Томас повернув голову. За ним, на східному майданчику, Бен уже зняв блокнот із поручня.

Потім відстань між ними змінилася.

Не перехід здригнувся — спершу змінився проміжок. Бен опинився наче далі, хоча його черевики стояли там само. Поручень витягнувся вбік. За ним складська стіна на мить показала другу стіну, тонку й прозору, з вікнами не на тих місцях.

Даніель випростався.

Удар прийшов знизу. Решітка вигнулася, зачепила Томаса за п’яту й вискочила з рами. Він зник по пояс, спробував ухопитися за поручень, але поручень пішов за ним.

Даніель кинувся вперед і зупинився, коли під його носком піднявся край наступної секції.

Страхувальна лінія натяглася. Томаса розвернуло обличчям до них і смикнуло вниз. Він крикнув один раз; решта звуку застрягла в горлі. Верхня балка залишилася цілою. Під нею, над порожньою колією, висів чоловік, якого ще секунду тому можна було торкнутися рукою.

Перед Даніелевими очима з’явилися літери.

> **СИСТЕМА**
> Інтеграція ділянки розпочата.
> Первинне налаштування користувача очікує дії.

Він відмахнувся. Літери відсунулися до краю зору, але не зникли.

— Томасе! Дивись на мене.

Томас намагався піднятися по ременю. Його черевик ковзав по гладкій стінці опори.

— Не відчіпляйся. Чуєш?

— Вона…

— Тримає. Поки тримає. Іро, комплект.

Іра стояла навколішки біля відкритої шафки. Її пальці завмерли над сумкою. Вона дивилася трохи повз Даніеля.

Вона теж бачить, подумав він. Потім голосно назвав її ім’я.

Іра здригнулася.

— Лебідка, — повторив він. — Твоя сторона. Я біля нього.

Вона піднялася й узялася за руків’я. Даніель закріпив свою прив’язь до західного анкера, відступив від зламаної секції та ліг на неушкоджений майданчик. Крізь решітку в нього вперлися краї болтів. До Томаса було близько, але між ними стирчав уламок поручня. Той рухався разом із завислою секцією.

— Бене, відійди від сходів!

У відповідь рація видала уривок його голосу:

— …є люди за…

— Бене?

Почулося дрібне тріщання.

Даніель не міг одночасно дивитися на східні сходи й на Томаса. Томас уже задихався: не через висоту — ремені стискали його, а страх не давав видихнути.

— Він там сам, — сказала Іра.

Схоже, вона мала на увазі Бена: дивилася на східну площадку. Даніель відчув злість: навіщо вона говорила те, що він і так знав?

— Спробуй викликати. Але лишайся біля лебідки.

— З двох рук у мене одна зайнята.

Він підняв свою рацію. Під час падіння та вдарилася об пряжку; тріщина перетинала екран. Передавати вона ще могла. Даніель викликав Бена двічі, тримаючи кнопку великим пальцем.

Томас застогнав унизу.

Даніель поклав рацію на майданчик так, щоб чути її, і повернув обличчя до нього. Бен умів працювати без Даніеля. Томас зараз не міг навіть стати на ноги. Це був вибір із двох людей, яких він бачив по-різному: одного перед собою, другого уявляв під уламками. Уявлений здавався страшнішим.

— Спершу його, — сказав він Ірі.

Вона взялася за комплект обома руками.

— Зараз дістану до прив’язі. Ти нічого не розстібаєш.

Даніель подав з’єднувач комплекту на короткій рятувальній жердині. Перший раз Томас смикнувся назустріч і вдарився плечем об метал.