Він. Розділ 11

Я закрився у власному будинку на декілька днів. Не їв ,не пив ,не приймав дзвінки від Ріка. Я знаю ,що впадати у відчай це занадто низько,але тоді ніхто не міг мене заспокоїти. Ніхто. Усі думки поринули мене  десь далеко, по ночам снились кошмари про смерть батька ,а згодом і брата . І коже раз  один сон.  Старий кабінет батька ,над каміном стоїть статуетка лева з камінцями ,а біля каміна батько і брат. Вони повертаються до мене і говорять лише одну фразу :,,Ти не гідний нас та нашого прізвища". Потім у них прилітає куля і я знову прокидаюсь . На годиннику світились числа 4:18. Я протер очі ,на руці ще досі були бінти ,які мені нав'язала дівчина з експертизи. Досі пам'ятаю,як у неї тряслись руки і через свої заікання розповідала рецепт ромашкового настою. Варто буде спробувати його ,можливо ,так припиняться мої жахіття. Тієї ночі я так і не зміг заснути . Пройшло вже більше трьох днів ,як я перестав ходити на роботу ,а моєму автовідповідачу явно набридли постійні дзвінки  Ріка. Звісно я прослухаю їх усі ...Через років п'ять ,на новорічні свята у колі щасливої родини. А це означає ніколи,бо він всеодно вискаже мені все ,що думає про мене і ,як бонус ,коротко перекаже зміст усіх тих повідомлень.Тож ,марнувати на це часу немає сенсу. 

Я підніс склянку з водою до губ і поглянув на папку ,що лежала біля нього. Це були дані про пані Монфор. Тоді, у суді ,вона здалася мені вельми серйозною та незалежною жінкою ,однак,після прогулянки ,я зрозумів ,що вона також вміє показати себе дуже милою та говіркою дівчинкою. Це мені у ній і сподобалось. При справі одна ,при знайомих зовсім інша. Чи навіть краще сказати ,при небайдужих. Звісно ,я не певен ,що є для неї небайдужим ,однак той вечір мені запам'ятався на довго. Як на мене ,байдужим не розповідають про значення чогось важливого ,таке як , наприклад,її тату. Але мені ,здається ,було у ній щось ще ,що приваблювало. Звісно ,її зовнішність можна порівняти із Афродітою ,або із самим прекраснішим сукубом ,що спокушає невинниз жертв. Та я впевнений,що не лише її краса так вплинула на мене ,хоча не смію собі збрехати ,прямо зараз я дивився на її фото ,яке освітлювало місячне сяйво з вікна. Ці зелені очі так і притягують неначе магніт. Я переглядав цю папку мільйон разів ,і сміло можу заявити ,що вивчив усе на пам'ять ,але хочу знати про неї ще. Хочу ,щоб вона ділилась зі мною самим потаємним ,довіряла так ,як не довіряла нікому в житті ,але для цього я повинен її зустрітись іще раз. Ще раз я маю поглянути у її красиві очі . 

В очі свого метелика.

                                                                    🦋

У тій папці була схема лікарні. Навіть уявити не можу звідки Рік бере цю інформацію.Та я задоволений його роботою.Звісно він провалив останє завдання, але я впевнений на сто відсотків ,що він зробив усе що було в його силах. Схоже у Вінсонів є кращий спеціаліст. Хотів би я знати хто це.Певен, що можу запропонувати йому в рази більшу зарплантю, ніж старий. 

Я зайшов через чорний хід та спустився вниз по сходам.Вони все ніяк не закінчувались.У лікарні,звіряючись із схемою,було більше 20 поверхів,а я спускався все нижче позначки -1.Згодом сходи увірвались біля наклейки на стіні -5.Як цікаво.Його на карті не було. Признаюсь,я повинен був підніматись сходами вгору , до кабінету пані Монфор,чи можна просто Карен.Та цікавість взяла своє і я вирішив "чом би ні?".Та присягаюсь,я не знав ,що тут буде ще один поверх.Схему будівлі я вивчив досконало і на ній не було -5 поверху. Тепер моя цікавість просто виривалась на зовні.Я хотів знати , що на цьому поверсі такого таємного,що його навіть немає на схемі. 

Звернувши у двері ліворуч ,я опинився у довгому коридорі . Тут були двері ліфта.Отдже, сюди можна дістатись з інших поверхів . Не таке це місце і таємниче. Кнопка виклику раптом загорілась. Хтось їхав сюди з 5 поверху. Якщо мене тут побачать буде дуже багато запитань. Оглянувшись по сторонам, я помітив двері. Наліпка,, Лише для персоналу"точно натякала ,що мені тут не місце. Та коли це мене зупиняло?Ніколи. На щастя,я мав маленьку шпильку при собі якою зміг відчинити двері. 

Тут було дуже багато коробок. Схоже це склад якихось медпрепаратів та старого хірургічного обладнання. Я пройшов крізь коробки і... Вау. Тепер зрозуміло,чому поверху немає на карті. У всіх лікарнях стоять роялі на складі? Думаю, цей інструмент важливий для метелика.

Рояль стояв у центрі кімнати ,яка була просто гіганських розмірів. Раніше це певно щось по типу зали. Я підійшов до інструмента та легенько підняв кришку, оголивши клавіші. На деяких з них фарба почала по троху відшаровуватись і оголювати дерево. Воно було старе. Я вирішив натиснути одну клавішу і ,на мій подив,воно було налаштоване. Я не вихваляюсь цим ,але я абсолютник. В дитинстві Гаррі навчив мене грати на фортепіано.Здається , мої пальці ще пам'ятаюсь парочку сонат. 

Зручно вмостившись ,я почав грати. Місячна соната Бетховена. Ну хіба ж вона не прекрасна. Маючи таку трагічну предісторію вона залишається спокійною та трагічною водночас. Музика заполонила кімнату. Я не боявся ,що хтось міг почути гру. Мої думки поринули кудись в далечінь. Я дозволив собі закрити очі та просто насолоджуватись цим моментом.

Я навіт не помітив ,як у кімнату хтось зайшов і вперше не відчув погляду на собі. Відкривши очі ,я побачив її. 

Карен.

Вона тут .Яка ж вона прекрасна. Я був спантеличений. Її очі були наповнені слізьми.Невже я на стільки погано граю? Бути такого не може. Чи ,можливо, якийсь покидьок образив її?Я негайно знайду його та вб'ю. Ці очі не повинні плакати. Ці очі заслуговують лише на сльози щастя. Я хочу бачити в них захоплення ,кохання і своє відображення...

Я піднявся зі свого місця маестро та підійшов до дівчини. В цей момент я думав лише про неї. Я думав про її запах, який торкався аж мого серця.Думав про її волосся,яке у той вечір розносив вітер. Думав про її тату. Вона сама була схожа на метелика .На мого метелика. Така ж маленька та крихка,але водночас сильна і стійка . Я не знав ,що зі мною, що за почуття я відчуваю до неї. Здається,я покохав.Через стільки часу я зумів віддати комусь своє серце і душу.