Глава 11." Гросайд"

Хлопець уже понад годину крутився в ліжку, безуспішно намагаючись заснути. Думки текли, мов ріка, забираючи із собою надію на спокійний відпочинок.

Де Алдас? Де я? Що мені робити?

Питання сипалися одне за одним, не маючи жодної відповіді. Паніка накочувалася хвиля за хвилею, залишаючи дедалі менше місця для здорового глузду.

Лише одна світла думка, що горіла, мов свічка серед темряви, не давала йому остаточно втратити самовладання.

Невеликий будинок. Запах дров. Дідусь, який, як завжди, працює біля майстерні.

Саме ця картина ще тримала його при тямі.

Після чергового нападу тривоги Ельдор міцно притиснув до себе кинджали й нарешті почав провалюватися в сон.

Крізь дрімоту він почув тихий, але різкий у нічній тиші скрип дверей.

Очі, які ще мить тому самі заплющувалися від утоми, широко розплющилися. Погляд нервово метався, намагаючись розгледіти, хто або що стоїть у коридорі.

Кілька секунд очі звикали до мороку. Саме тоді він почув ледве вловимі кроки, що повільно наближалися до ліжка.

Серце хлопця шалено закалатало. Руки дедалі міцніше стискали кинджали.

Ельдор завмер. Він боявся навіть поворухнутися чи зробити зайвий вдих.

Тим часом кроки ставали все ближчими. Уже майже біля самого ліжка до них додалося важке дихання.

У ніс ударив ледь відчутний, але до болю знайомий солодкуватий запах.

Кров.

У мороці поволі почав вимальовуватися силует.

Тіло заніміло.

Перед його ліжком стояла істота, що лише віддалено нагадувала людину.

Ельдор, не вагаючись, підскочив із ліжка. Здавалося, створіння саме було шоковане цим, тому хлопець миттю кинувся до виходу.

Щойно він переступив поріг, потилицю обдало холодним вітерцем.

Наступної миті спину пронизав ріжучий біль.

Від несподіванки Ельдор упав і, перекотившись, із силою врізався в двері навпроти. Усе тіло накрила нестерпна хвиля болю, і з його грудей вирвався крик агонії, що луною розлетівся коридорами, ніби його мала почути вся фортеця.

Лише коли перша хвиля болю трохи відступила, він відчув у роті теплий металевий присмак.

Він одразу зрозумів — це була кров.

У цей момент Ельдору хотілося лише одного — не рухатися.

Але ті самі тихі кроки знову змусили його понівечене тіло діяти.

Він перевернувся на спину й, важко дихаючи, сперся об двері.

Погляд упав уперед.

Із його кімнати повільно виходив страшний горбань. Він ішов неприродно зігнувшись, ніби його кістки давно втратили людську форму.

Його тіло було всіяне слідами гниття, а на спотвореному обличчі застигла моторошна посмішка.

Позаду нього, у неприродно довгій руці, що майже торкалася землі, волочився іржавий зазубрений меч.

Його вістря дряпало кам'яну підлогу, і скрегіт луною котився порожнім коридором.

Ельдор, отримавши нову порцію адреналіну, вихопив із піхов кинджали й, спираючись спиною об двері, важко підвівся.

Ледве він випростався, як перед очима все попливло. Світ розплився, ноги мало не підкосилися.

Під ним уже розтікалася велика калюжа крові, а гострий біль у спині не вщухав, а лише пульсував дедалі сильніше.

Раптом двері сусідньої з Ельдоровою кімнати відчинилися, і звідти вийшов юнак з одноручним мечем.

По його обличчю було видно — він щойно прокинувся від усього галасу. Але сонливість миттєво зникла, щойно горбань повільно повернув до нього голову.

Тієї ж миті чудовисько легко підняло однією неприродно довгою й худою рукою величезний меч — здавалося, таку зброю звичайна людина не змогла б навіть відірвати від землі.

Удар.

Пролунав глухий хрускіт.

Голова юнака розлетілася на шматки кісток і плоті, а стіну позаду залило кривавим багрянцем, перетворивши її на моторошну картину.

Тіло юнака кілька разів судомно сіпнулося, перш ніж із глухим ударом упало на кам'яну підлогу.

Лише меч, який випав із його руки, з брязкотом покотився по каменю.

Більше Ельдор нічого не бачив.

Холодне повітря било йому в обличчя, поки він, не зважаючи на пекучий біль у спині, мчав коридором щодуху.

Ноги підкошувалися з кожним кроком. Добігаючи до повороту, Ельдор уже не зміг втримати рівновагу й, не вписавшись у нього, з усієї сили впав на холодний камінь.

Тієї ж миті над ним зі свистом пролетів меч і з нелюдською силою врізався в стіну по саме руків'я.

— Дідько... Що це таке?!

Вилаявшись, Ельдор підхопився й знову кинувся бігти.

Поворот за поворотом Ельдор почав усвідомлювати, що з ним щойно сталося. Адреналін поволі відступав, і біль накрила його з новою силою.

Та він не зупинився.

Кульгаючи й ледь не падаючи, хлопець продовжував бігти, доки не побачив попереду відчинені двері.

Надія спалахнула майже миттєво. Можливо, там є люди. Можливо, він більше не сам.

Але що ближче він підходив, то сильніше на його обличчі застигала гримаса жаху.

Коридор, який освітлювали ледь жевріючі свічки, був залитий кров'ю.

На холодній кам'яній підлозі лежали моторошно понівечені тіла.

Зробивши ще кілька кроків, Ельдор відчув, як у ніс ударив густий запах крові.

Шлунок миттєво скрутило.

Він не втримався, і вся вечеря вирвалася назовні.

Хлопець, прийшовши до тями, почав переступати через тіла й повільно рухатися далі, обережно зазираючи у відчинені двері.