Ні «вітаю», ні «прощавай» — груба лірика.
Хто я тобі? Повільний пульс чи туга?
Ти — моя «три в одному» — душа, розуму критика,
Та кохання без рівноваги, як жива річка.
Я у нестямі — ти рядком на відстані...
Вісниця пристрасті, центр Всесвіту, бій мрій...
Я за тебе... А ти крапку в оповіданні, без істини...
Так, я — міраж твоїх правд, загублений серед зірок, твій двобій...
«Вітаю» — не можна, а «прощавай» — тонко ріже зап'ястя.
Не вільні бажання, самотність і моє виття... Пекло доль...
Розбив об стіну вчорашнє «боляче» — «на щастя»!
Ти зібрала уламки, вдихнула хмільне «дозволь»...
Надихнула прозою мій розум, серце й душу.
Вважав, неможливо... Адже твій іній на моїх площах...
Коло надії змістилося, легка недомовленість душить.
...Ішов би я повз, але помітив дощ на твоїх щоках...
~2018~
Відредаговано: 10.04.2024