Чужина.

1. Початок трагедії
1942 рік. Маленьке українське село. Марія – сімнадцятирічна дівчина, яка любить співати, допомагає матері по господарству і мріє про щасливе життя. Але одного дня в село заходять німці. Вони забирають молодь для роботи в Німеччині, і Марію разом з іншими дівчатами та хлопцями відправляють у вагоні далеко від дому.

2. Нове життя в Німеччині
Марію віддають у сім’ю заможних фермерів у Баварії. Господарі — літня подружня пара, яка втратила свою доньку і тому з часом починає ставитися до Марії майже як до рідної. Вона працює в будинку, допомагає господині, а та ставиться до неї з теплотою.

3. Кохання та зрада
Одного дня до маєтку повертається їхній син — Ганс, молодий німецький офіцер, що отримав коротку відпустку. Він красень, чарівний, знає кілька слів українською. Спочатку Марія боїться його, але він поводиться привітно, розповідає про далекі країни, робить компліменти. Дівчина вперше закохується. Невдовзі між ними зав'язується роман. Він обіцяє одружитися, забрати її після війни, але після короткого часу повертається на фронт.

4. Горе та втрати
Марія залишається сама й незабаром розуміє, що вагітна. Господарка помічає її зміни, і хоч спершу сердиться, згодом починає піклуватися про неї. Вона потайки вирішує забрати дитину, адже вважає, що так буде краще.

Коли Марія народжує, їй повідомляють, що дитина померла при пологах. Знесилена й убита горем, вона не має сил чинити опір. Господарі домовляються, щоб її відправили назад в Україну.

5. Повернення додому
Після війни село в руїнах. Батьки Марії загинули, вона залишається сама. Усе життя вона живе з думкою про втрачену дитину, не виходить заміж, не довіряє чоловікам. Її серце розбите.

6. Доля дитини
Але насправді дитина вижила. Господарі віддали її на виховання бездітній німецькій сім’ї. Дівчинку назвали Анна, вона виросла, не знаючи правди. Але через багато років, уже в 1970-х, вона знаходить старі листи та документи, які розкривають її справжнє походження.

7. Фінал
Анна вирішує знайти свою справжню матір. Їде в Україну, знаходить село, питає про Марію. Але коли вона нарешті знаходить її будинок, виявляється, що Марія померла лише кілька років тому…

Анна приїжджає в маленьке українське село. Все здається їй чужим, але водночас знайомим, ніби вона вже тут була в іншому житті. Вона знаходить стару хату, де колись жила її мати. Вона занедбана, дах провалився, а бур’яни затягли двір.

Сусідка, стара жінка на ім’я Оксана, яка все життя жила поруч, розповідає їй про Марію:
— Вона була дуже гарною жінкою, але самотньою. Все життя когось чекала. Інколи ночами виходила на пагорб, дивилася вдалечінь і шепотіла ім'я…

Анна слухає і розуміє: її мати чекала її. Вона так і не дізналася правди.

Оксана заводить Анну до хати, вказує на стару скриню.
— Тут її речі. Вона не дозволяла нічого чіпати.

Анна відкриває скриню. Усередині старі листи, вишита сорочка, пожовтіла фотографія молодої жінки з сумними очима. Це її мати. Під фото — невеликий медальйон. Анна відкриває його і бачить дві букви: "А.М."

Сльози течуть по її щоках. Вона розуміє: Марія дала їй ім’я, навіть коли думала, що її втратила.

Сусідка зітхає:
— Вона завжди казала, що відчувала — її дитина жива.

Анна залишається в селі ще кілька днів. Вона ходить стежками, де колись ходила її мати. І в якийсь момент відчуває: вона вдома.

Вона забирає речі Марії з собою і повертається в Німеччину, але вже не та, що була раніше. Тепер вона знає своє справжнє коріння.