Киця Еля та бурульки

Одного морозного ранку киця Еля прокинулася від того, що на вікно почали стукати тоненькі крижані дзвіночки. Вона потягнулася, солодко позіхнула й застрибнула на підвіконня. За ніч усе село вкрила срібляста ковдра — сніг іскрився під першими променями сонця, а з даху будинку звисали довгі прозорі бурульки.

Еля ніколи раніше не звертала на них особливої уваги, але цього ранку бурульки виглядали так, ніби зійшли зі сторінок чарівної книжки. Вони блищали, мерехтіли й тихо дзеленчали, коли їх торкав вітер. Киця зачаровано дивилася, як одна з них капнула — прямо на підвіконня з краплею, схожою на кришталеву сльозинку.

— Це бурульки, Елю, — промовила господиня, яка саме зайшла до кімнати з чашкою гарячого чаю. — Вони утворюються, коли сніг на даху починає танути вдень, а вночі вода знову замерзає. Так і ростуть ці крижані чарівники.

Еля слухала уважно. Їй дуже сподобалося слово «чарівники». Вона вирішила, що обов’язково піде подивитися на них ближче.

Трохи згодом господиня відкрила двері, і киця обережно вийшла на подвір’я. Від морозу лапки трохи прилипали до снігу, але цікавість перемагала. Еля підійшла до паркану, з якого теж звисали маленькі бурульки. Вона простягнула лапку і легенько торкнулася однієї. Та задзеленчала, ніби відповідаючи їй.

Раптом із даху впала велика бурулька і розбилася об землю. Еля здригнулася та швидко відскочила назад. Господиня, яка стояла поруч, одразу застерегла:

— Ось чому не можна підходити близько до карнизу. Бурульки хоч і красиві, але можуть бути небезпечні. Їх потрібно спостерігати здалеку.

Киця кивнула, наче зрозуміла. Тепер вона знала: не все блискуче — безпечне.

Того ж вечора господиня винесла на двір стару тарілку з водою, кинула в неї ялинкові голочки та шматочки ягід. Вона пояснила:

— Ми з тобою зробимо свої власні «бурульки» — крижані прикраси для дерев. Це безпечно і красиво.

Еля сиділа поруч і спостерігала, як з води, морозу й трішки фантазії утворюється справжнє зимове мистецтво.

З того часу вона щодня спостерігала за бурульками — з вікна чи на відстані, муркочучи собі під ніс зимову пісеньку. І хоч бурульки згодом розтанули, Еля добре запам’ятала їхню блискучу красу і мудрий урок: навіть найкрасивіші речі в природі потребують поваги й обережності.