Наталія

Нагулявшись у недільний ранок центром міста, Наталя попрямувала до кав'ярні випити чашку кави. Від тривалої прогулянки ноги її сильно гули. Зайшовши до закладу, вона зняла з себе величезний білий шарф і пальто. Повісивши їх на вішалку Наталя повільно попрямувала до столика. Відсунувши дерев'яний стільчик із вигнутою спинкою, вона плавно сіла на нього. Здавалося, що Наталя з дуже багатої сім'ї, її манерні рухи та привабливість говорили про те, що вона була дуже правильного виховання. Надзвичайно красива, струнка і фігуриста, але вся ця краса і манірність у ній були як величезний скафандр, під яким ховається зовсім інша людина.  Поклавши ногу на ногу і звівши руки до підборіддя, вона уважно дивилася у вікно.

-Що бажаєте? - Запитав у Наталії молодий офіціант.

Чашку кави і шоколадний десерт. Тонким та ніжним голосом відповіла Наталія.

-Вершки до кави? – перепитав офіціант.

-Так будь ласка!

Офіціант розвернувся та пішов. Наталя поправила своє волосся, у неї були розкішні довгі кучері, які відбивали сонячне світло. Наталя насолоджувалася своєю красою і завжди в сумочці мала маленьке люстерко. В яке за першої ж нагоди милувалася собою. Вона витончено простягла руку і дістала його із сумочки.  Тримаючи дзеркальце в одній руці, вона крутила головою то вліво, то вправо. Розглядала всі контури свого милого обличчя. Побачивши, як до неї підходить офіціант, вона закрила дзеркальце і поклала його назад у сумочку.

-Ваша кава!

Офіціант почав розкладати прилади. Поклавши спочатку маленьку вилочку для десерту, потім сам десерт, чашку кави ... і як тільки рука потяглася назад за вершками, таця офіціанта здригнулася і перекинулася. Вершки полетіли прямо на молоду дівчину, обливши її з голови до ніг.

-Ідіот! Криворукий офіціантишка.

Гучно закричала Наталя, схопилася з стільця розмахуючи руками вона продовжувала.

-Подивися нещасний що ти накоїв!!

Офіціант паралізовано стояв і дивився на неї, з його вуст тремтіло зірвалося тільки одне. - Вибачте.

-Вибачте?! Істеричним криком перепитала дівчина.

Вона затупала ногами, закричала ще сильніше, замахнувшись рукою, вона гарненько вліпила офіціантові ляпас. Молодий хлопець від несподіваної оплевухи випустив рознесення на підлогу. Подивився на дівчину недовго думаючи, він рукою взяв шоколадний десерт і розмазав його по милому личку. Наталя завмерла і моментально замовкла, як куля, що здувається, вона повільно опустилася на стілець. Офіціант судомно розвернувся і пішов геть. Дівчина з нерозумінням в очах і шоколадним десертом на обличчі, ніби побачила привида, дивлячись в одну точку, повільно дістала із сумочки своє дзеркальце. Разом із ним із сумочки випав папірець на якому було написано:

«Наталя Олександрівна, до зустрічі завтра, зустрічаємось у кав'ярні на розі, будьте у своєму кращому вбранні, я з собою беру фотоапарат. Андрій...»