Відправлення поїзда було призначено на завтра, на сьому ранку. Сьогоднішній вечір мав стати незабутнім. Для всіх хлопців, хто вирушав на фронт, влаштували прощальний концерт. Мені нікуди не хотілося йти, я хотів провести вечір із сім'єю. Приємна та смачна вечеря, довгі розмови за столом, все це зігрівало мою душу. Нас налаштовували на героїзм, всі були впевнені, що кожен з них поверне своє ім'я додому справжнім героєм, з похвалою та медалями.
Але всі мовчали про те, що хтось може зовсім і не повернуться, я не дозволяв цій думці виникати у мене в голові. Я просто хотів побути довше зі своєю родиною. За вікном було чути радісні крики, сміх та розмови людей. Усі поспішали на концерт. Голоси ставали все гучнішими, серед них я впізнав своїх друзів. Мій дід подивився на мене і сказав:
- Вирушай синку, піди розвійся і перестань думати.
Гучний тупіт і стукіт у двері змусили мене здригнутися. Це були мої друзі Ваня Нікітенко та Коля Тополєв. Я дійсно радий був їх бачити цього вечора. Нас розподілили на різні взводи. Обидва вони потрапили в сьомий, а я в п'ятий.
Знаю цих хлопців усе своє життя.
Двоє вбралися вже в парадну форму. Білі комірці, чорні чоботи, бірети на голові.
- Ну ти чого? Давай збирайся, лишилося двадцять хвилин до початку! Ми запізнюємось! Хочемо зайняти найкращі місця.
Мені так не хотілося йти, але коли я обернувся і побачив дідуся, що стояв, з моєю формою в руках, я просто посміхнувся.
- Іди, йди розвійся, на вас завтра чекає довга дорога. Тим більше я чув, що сьогодні виступає онука Раїси Миколаєви.
Хлопці голосно засміялися і заляскали в долоні
- Давай Діма збирайся швидше! Сказав Коля
- Гаразд! Сказав я і пішов швидко одягати форму.
Вже за п'ятнадцять хвилин ми були у файє нашого театру. Було багато людей, зібралися ті хто виїжджав, їхні батьки, приходили навіть цілими сім'ями. Пролунав дзвінок і люди пішли до зали займати місця. Коля комусь помахав вдалині і потягнув мене та Ваню за собою:
- Ходімо! Ходімо швидше. Сказав він.
То був його дядько, який працював у театрі. Ми пройшли через службовий вхід, за мить ми опинилися майже біля сцени. Третій ряд. Ми швидко сіли і зробили серйозні обличчя, ніби ми давно замовили ці місця.
Світло погасло, пролунали спочатку окремі оплески та тоді заляскал весь зал. Ведучий вийшов на сцену, почав говорити напутні слова всім військовим.
- Геройство та мужність, честь та слава, вічна подяка. Ура!! Весь народ як один заляскав оплески та гучно закричав
- Ура ...!!
#2915 в Різне
#318 в Історичний роман
історії людей які переступили смерть, кумедні та курйозні ситуації, любов яка залишається жити вічно
Відредаговано: 13.10.2022