Останній вечір

Відправлення поїзда було призначено на завтра, на сьому ранку. Сьогоднішній вечір мав стати незабутнім. Для всіх хлопців, хто вирушав на фронт, влаштували прощальний концерт. Мені нікуди не хотілося йти, я хотів провести вечір із сім'єю. Приємна та смачна вечеря, довгі розмови за столом, все це зігрівало мою душу. Нас налаштовували на героїзм, всі були впевнені, що кожен з них поверне своє ім'я додому справжнім героєм, з похвалою та медалями.

Але всі мовчали про те, що хтось може зовсім і не повернуться, я не дозволяв цій думці виникати у мене в голові. Я просто хотів побути довше зі своєю родиною. За вікном було чути радісні крики, сміх та розмови людей. Усі поспішали на концерт. Голоси ставали все гучнішими, серед них я впізнав своїх друзів. Мій дід подивився на мене і сказав:

- Вирушай синку, піди розвійся і перестань думати.

Гучний тупіт і стукіт у двері змусили мене здригнутися. Це були мої друзі Ваня Нікітенко та Коля Тополєв. Я дійсно радий був їх бачити цього вечора. Нас розподілили на різні взводи. Обидва вони потрапили в сьомий, а я в п'ятий.

Знаю цих хлопців усе своє життя.

Двоє вбралися вже в парадну форму. Білі комірці, чорні чоботи, бірети на голові.

- Ну ти чого? Давай збирайся, лишилося двадцять хвилин до початку! Ми запізнюємось! Хочемо зайняти найкращі місця.

Мені так не хотілося йти, але коли я обернувся і побачив дідуся, що стояв, з моєю формою в руках, я просто посміхнувся.

- Іди, йди розвійся, на вас завтра чекає довга дорога. Тим більше я чув, що сьогодні виступає онука Раїси Миколаєви.

Хлопці голосно засміялися і заляскали в долоні

- Давай Діма збирайся швидше! Сказав Коля

- Гаразд! Сказав я і пішов швидко одягати форму.

Вже за п'ятнадцять хвилин ми були у файє  нашого театру. Було багато людей, зібралися ті хто виїжджав, їхні батьки, приходили навіть цілими сім'ями. Пролунав дзвінок і люди пішли до зали займати місця. Коля комусь помахав вдалині і потягнув мене та Ваню за собою:

- Ходімо! Ходімо швидше. Сказав він.

То був його дядько, який працював у театрі. Ми пройшли через службовий вхід, за мить ми опинилися майже біля сцени. Третій ряд. Ми швидко сіли і зробили серйозні обличчя, ніби ми давно замовили ці місця.

Світло погасло, пролунали спочатку окремі оплески та тоді заляскал весь зал. Ведучий вийшов на сцену, почав говорити напутні слова всім військовим.

- Геройство та мужність, честь та слава, вічна подяка. Ура!! Весь народ як один заляскав оплески та гучно закричав

- Ура ...!!