21 лютого 2025 р.

Б'є набат,провісник часу-
Безліч криків,море гласу.
Гул лунає в нашім світі.
Текст вирізблено в граніті.
Темні хмари несе вітер.
Вічність буде в пітьмі гнити.

А я буду гнити у полі,
Лежати поміж трав зелених.
Нічого вже не безпокоїть,
Немає жодної проблеми.
Роса вкриває моє тіло,
Видно її це честі діло. 
І вітер легкий пронесеться. Усе,що зникло,не вернеться.

Руки вони тягнуть свої,
Зазіхають на спокій мій.
І так летіли безсенсові дні.
Отрута копилась у моїй крові.

До цього ставлення я давно звик.
Вони пожаліють,кожен із них.

А поки є спокій.Чи спокій теж гріх?
Їхня недолугість лиш викличе сміх.
Застряг я з собою в своїй голові.
Нічого страшного-всі зникнемо в тьмі.

Рано чи пізно настане наш час.
Зустріне смерть точно кожен із вас.
Інакше б вже вимер весь людський вид.
Не адаптувавшись до змін він як слід.

Ти ділилась своїм ставленням дивним.
Задивляюсь в твої очі наївні.
Бачу я в них дурість і мрії.
Бачу я їх відблиск щасливий.
Бачу я безмежні надії.
Посмішка твоя лід розтопила.

Не варто,такого не вартий.
Забери любов свою кляту.
Посади її ти за грати.
Я прошу,моє сонечко ясне.

Не зводь мене з розуму марно.
Не руш цей фасад непідваладний.
Ця ілюзія зв'яне ,як квіти,
Котрі зірвавши забули любити.

Не смій сподіватись на ласку.
Живеш мотивами казки.
Я вирок тобі оголосив.
Які потрібні ще докази?

Тепло твоє мене палить до тла,
Надійні окови розсипаються в прах.
Я лиш хочу щоб ти жила..
А присутність моя неменуче
            перетворить життя твоє в постійний страх.