Стоїть задумливо дитина
І споглядає світ безмежний,
Й питає: «Чом із ним людина
Повелась так необережно?»
Чому-бо людство повелося
З собою так бездумно, вперто?
І поплатитись довелося
Хворобами і болем, й смертю.
Пита дитя, а з ним і кожна
Людина квола знову й знову:
«Чому без болю жить не можна?
Чому не можна буть здоровим?»
Не можна… та тому, що гордість
Людська усьому є причина.
Й руйнує все так звана «творчість»
«Мені все можна! Я – Людина!»
То й що? Хіба це варте того
Щоб нищити усе довкола?
Не пожаліть й себе самого
І вмерти Гордим, хоч і кволим?!
«Не варто!» - так дитя говорить,
Та не збагнути слів дитячих.
Людині гордій – вона «творить»,
Ніщо не чує і не бачить.
06.04.2004
Відредаговано: 05.02.2024